Уже понад двадцять років Каховське водосховище, яке сьогодні напуває Запорізьку, Херсонську області та частково окупований Крим, волає про порятунок.

 


Ось думка лідера запорізької громадської організації «УкрТерра» Ігоря Резнікова: «Каховка — це джерело питної води для всього Південного Сходу країни, не лише для Запоріжжя. Це полив сільгоспугідь. Сьогодні солоність води у ньому 0,7—0,9 проміле, а це дуже багато. Починаючи з 90-х років цифра ця збільшилася в рази і тепер фактично маємо морську воду. Тут нестримно змінюються флора і фауна, тут уже є медузи, види морських риб: тюлька, атеріна, або піщанка, перкаріна, риба-голка, азово-чорноморські бички. Причина насамперед — у пральних порошках з фосфатами. Наші очисні споруди технологічно не можуть з ними впоратися. До того ж Каховське — найнижче в каскаді водосховищ і сюди потрапляють стоки з усіх інших водойм, розташованих вище за течією. Ось ми і маємо різке поширення рослинності, брак кисню у воді, заболочення, зменшення кількості риби. Це комплекс проблем і це абсолютно реальна загроза. Років через п’ять усе це може призвести до екологічної катастрофи національного масштабу. Про це знають усі: і вчені, і чиновники, але питання наштовхується на гроші. Щоб реанімувати Дніпро, потрібні кошти».


Узагалі, що знають і вчені, і чиновники? Те, що треба заборонити пральні порошки? Ні, це не вихід. То що робити? У багатьох країнах світу, на всіх континентах, людство зіткнулося із схожою проблемою. Особливо у водосховищах та озерах. І вчені знайшли вихід: раз природа не може впоратися із саморегуляцією (а у водосховищах вона цього не може робити за визначенням), то їй потрібно допомогти. Передусім зарибленням акваторії.


Пригадується листопад минулого року і радісне повідомлення, яким поділилося із запоріжцями управління у справах преси та інформації облдержадміністрації. Виявляється, протягом 11 місяців 2014-го, у водойми регіону було випущено 1,7 мільйона мальків промислових видів риб. Цьому, звичайно, можна було б і поаплодувати, коли б не маленька ремарка в повідомленні. Мова про те, що «1,159 млн. екземплярів коропа та рослиноїдних риб на загальну суму 276,8 тис. грн. випущені користувачами водоймищ спеціальних товарних господарств Бердянського, Пологівського, Розівського, Гуляйпільського та Куйбишевського районів». Тобто не просто відносно далеких від Дніпра територій, а й таких, що не входять до басейну останнього. А це вже не дуже тішить, бо порятунок Каховського та й Дніпровського (вище Дніпрогесу) водосховищ знову перенесено до кращих часів.


Тим часом, за експертною оцінкою фахівців, щоб, зокрема, «Каховка» остаточно не перетворилася в торф’яне болото, в цю водойму щороку потрібно випускати щонайменше п’ять мільйонів мальків. Краще, звичайно, десять у перші 5—7 років. Бо після того, як держава останніми десятиліттями просто відвернулася від цієї ШТУЧНОЇ водойми, котра, ще раз наголосимо, ПРОСТО НЕ МОЖЕ ЖИТИ В УМОВАХ САМОРЕГУЛЯЦІЇ, останній уже потрібна інтенсивна реанімація.


Однак що ми бачимо? Рибодобувні підприємства області запустили 100 тисяч мальків, запорізькі річники та інші компанії — 88 тисяч, громадські організації — 63 тисячі екземплярів. Ще 200 тисяч мальків випустили до Каховського водосховища херсонці. І тут запитання до структурних підрозділів Мінекології: доки проблемами державної ваги перейматимуться громадськість та самодіяльність, а не відповідні підприємства, які б мали отримати на це бюджетне фінансування?


Власне, місцеві ентузіасти бачать ще один вихід із ситуації. Зокрема, Ігор Резніков та його колеги взялися за створення риб’ячих гніздовищ у районі колишніх плавнів нижче острова Хортиці. Але це знову лише самодіяльність, як мовиться. А ефект буде, коли вдасться намити хоча б кілька штучних островів з тими-таки гніздовищами.
Тим часом фахівці вважають, що за наслідками загибелі Каховського водосховища ми матимемо повноцінний екологічний Чорнобиль із фантастичними фінансовими втратами. Хоча на порятунок водойми ще рік-два тому вимагалося лише 30 мільйонів.


Ті бюджетні мільйони необхідні для того, щоб налагодити процес, а далі, коли в рибальських сітках з’являться не лише шматки торфу, а й риба, то можна буде згадане зариблення поставити на самоокупність. Однак, схоже, нікого ні в Києві та й у кабінетах Запоріжжя це не цікавить. Тому вже сьогодні потрібно шукати мільярди, щоб через п’ять—десять років рятувати запорізький, херсонський та й кримський степи від справжнього лиха. Та й думати, що робити з брудною — із жахливим запахом — помийницею, яка простягнеться на сотні кілометрів від Запоріжжя до Каховки. Але це буде потім, а поки що, судячи з бадьорого рапорту Запорізької ОДА в листопаді, мальків товстолобика випущено десь майже 100 тисяч. Про білого амура повідомлень взагалі не надходило.


До слова, товстолобик пожирає фітопланктон (бореться за прозорість води), а білий амур — траву, тобто знищує всю рослинність в акваторії.

Запоріжжя.


Фото Володимира ШЕРЕМЕТА.