Позавчора в Інституті філології Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка проведено круглий стіл на тему: «Князь Володимир Великий — державник і хреститель Київської Руси-України». Організатори акції — сам університет, кафедра української літератури та шевченкознавства Інституту філології.
Круглий стіл приурочили до Дня слов’янської писемності й 1000-ліття упокоєння рівноапостольного князя Володимира. А ще того дня було свято Вознесіння Господнього.
Вочевидь, за тим усім стояв і ще один несвятковий, але дуже актуальний компонент: у путінській Росії теж готуються відзначати 1000-ліття з дня смерті князя Володимира, якого там називають «своїм», бо він, за деякими даними, хрестився в Херсонесі, а це територія Криму, тепер же «Крымнаш», от і виходить, що князь почав хрестити Русь не з «вашого» Києва, а прямо з 9-го федерального округу РФ!
Ця словесна еквілібристика може комусь здатися смішною і нахабно-недолугою, але в хаосі інформаційної війни чийсь незрілий розум може сприйняти все це за чисту монету. Цікаво, що того самого дня в Інтернеті з’явилися результати опитування, проведеного нинішньої весни серед нашої молоді. Питалося: кого ви вважаєте найвидатнішим українцем усіх часів? Відповіді досить промовисті — князь Володимир потрапив лише в другу десятку, поруч із Віталієм Кличком, Богданом Ступкою та генералом Шухевичем. Звісно, компанія достойна. Але, якщо говорити про ієрархію цінностей, то все-таки Володимир був тим, хто вперше ввів Україну-Русь у коло держав Європи. І він був перший із наших князів, хто об’єднав Україну практично в тих самих межах, в яких вона досі існує. Це — унікальні заслуги (навіть якщо не згадувати, що він — Хреститель). Це та державницька спадщина, що належить все-таки українцям, а не комусь іншому. Як і Тризуб, наш державний герб, що йде також від князювання Володимира.
Власне, про все це та ще багато іншого говорилося на круглому столі. Зокрема, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у своєму виступі піддав сумніву сам факт хрещення князя у Херсонесі, а також не обминув драматичних особливостей постаті Володимира Святого. Так, князь був спершу великим грішником, варваром, ідолопоклонником. Так, він згодом став святим. Як це поєднати? Це той випадок, коли ми можемо поставити Володимира поруч, скажімо, з апостолом Павлом або з першим християнським імператором Візантії Костянтином. Усі троє тим і великі, що, реформуючи світ, реформували передусім самих себе. І в тім є урок для сьогодення.
...Після князя Володимира Великого не залишилося прижиттєвих портретів. Його сучасний стилізований образ, відомий буквально всім, міститься на нашій одногривневій купюрі. Але це не єдине портретне зображення князя — скажімо, тільки у київському Володимирському соборі їх аж чотири. І на тім перелік не переривається. З цього приводу був цікавим виступ професора Дмитра Степовика — про князя Володимира в українському образотворчому мистецтві. Професор ніби дивним чином «проявляв» перед нами фотознімки, яким понад тисячу років.
Під час круглого столу виступили також доктор історичних наук професор Володимир Сергійчук, професор Григорій Семенюк, богослов отець Іван Грицаюк, науковці й громадські діячі: Оксана Сліпушко, Володимир Литвинов, Лариса Зязюн, Володимир Слєпченко та інші.
Аудиторія була переважно студентська — власне, та, для якої дуже важливо з’ясувати різницю між популярними легко прогнозованими «рейтингами» та непростими істинами історичного буття.
Директор Інституту філології Григорій Семенюк, перший проректор Київського національного університету ім. Т. Шевченка Олег Закусило, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (зліва направо).
Фото Сергія Ковальчука.
