Минулого тижня Верховна Рада ухвалила закони, які дозволяють уряду до 1 липня 2016 року скористатися правом на запровадження мораторію на виплату зовнішніх боргів, серед яких і російський. Північному сусідові ми завинили 3 млрд. дол., які позичала влада Януковича. Нагадаємо, Міжнародний валютний фонд не проти надати нам черговий доларовий транш, але за умови реструктуризації зовнішніх запозичень. Росія на цей крок не погоджується і пригрозила Україні у разі невиплат судом. Вищезгаданий мораторій — так би мовити, наша відповідь Чемберлену.
Хоч як це непатріотично звучить (якщо я не права, нехай банкіри мене поправлять), держава, мотивуючи тим, що перебуває у складній економічній ситуації, дозволила собі не платити окремі зовнішні запозичення. Мало того — підвела під таке рішення законодавчу базу. Не знаю, наскільки цей крок юридично безпечний для нашої країни на міжнародній арені. Але прецедент очевидний. Виходить, співгромадяни, які потрапили в складну життєву ситуацію, приміром — позбулися роботи, можуть з чистим серцем самостійно вирішувати віддавати чи не віддавати їм свої борги банкам. Усе ж логічно! Адже сама держава у скруті й не платить. Власне, до цього і йде. Минулого тижня Верховна Рада, під лайки і бійки з правоохоронцями попід будівлею парламенту доларових боржників фінустанов, відправила на третє читання важливий для них законопроект. Майбутнім документом передбачено заміну валютних зобов’язань на гривневі. Причому за курсом НБУ на день підписання кредитного договору. До того ж банкам забороняється відчужувати нерухоме майно за валютними кредитами.
У самих фінустановах оцінюють можливий збиток банківській системі від прийняття такого закону на рівні 100 млрд. грн. Експерти попереджають і про те, що йти назустріч інтересам 70 тисяч валютних позичальників фактично означає, що ці збитки ляжуть на всіх громадян України через, приміром, знецінення гривні. А ті доларові боржники, які, попри зміну курсу, з шкури лізли, щоби розрахуватися за кредитами, фактично опиняться у дурнях.
У жодному разі не збираюся захищати фінустанови, багато з яких також винні у ситуації. Але в кожному банку (якщо це цивілізована система) перетинаються інтереси вкладника і позичальника. І для того, щоб фінустанові сьогодні дозволити людині, яка сім-вісім років тому брала доларовий кредит, повертати його за курсом 5 гривень 5 копійок, треба, щоби вкладник банку погодився забрати свій доларовий депозит гривнями за курсом 5.05. Звісно, навряд чи знайдеться багато охочих...
А в Києві, схоже, реанімація автотрас виявиться уже не такою «каламутною» справою, як раніше. За ініціативи міського голови Віталія Кличка створено інтерактивну карту ремонту доріг та дворових проїздів—2015. На ній є перелік робіт, терміни, коли такі проводяться, й навіть орієнтовна вартість. Щоправда, останній показник виписали лише по дворових проїздах. А хотілося б дізнатися, у яку копієчку влетить платникам податків, приміром, черговий капітальний ремонт проспекту Бажана. Столичні водії пам’ятають, як проводилася його комплексна реконструкція напередодні футбольного Євро-2012. Дорогу перекривали ледь не щодня. Лаялися власники автівок, палився у заторах бензин. Усе задля того, аби численні гості Києва з вітерцем пронеслися з аеропорту «Бориспіль» до центру міста. Тоді дорожники на капітальний ремонт давали багаторічні гарантії. Тепер на водіїв чекає повторення цього жаху в серпні-вересні. Єдине, що може втішати, той ремонт здійснювала злочинна влада, яка, схоже, й відмила кошти. А ось тепер за справу візьметься влада нинішня...
Київська облдержадміністрація планує перенести з Києва в область низку промислових підприємств. Така ідея прозвучала минулого тижня під час конференції «Інвестиції в альтернативну енергетику та енергоефективність». Чи доцільно нині, під час бойових дій на сході країни, тягати підприємства зі столиці в область? Новий завод — це не лише ділянки землі під виробництво, а й купа дозволів і погоджень. Одне приєднання до лінії електропостачання може вилитися у космічну суму. Потрібні кошти на спорудження цехів, на обладнання... Якщо хтось думає інакше, нехай переконають. Але я вважаю, що всі жителі України хотіли б, аби за будь-яким рішенням влади стояли інтереси громади, а не простежувалося зацікавлення певних груп забудовників. Територія заводу — це, зазвичай, зручний будмайданчик. Вирішено питання з газом, світлом, каналізацією. Запускають процес, щоб будувати на місці столичних промислових об’єктів хмарочоси? Чи на часі це питання, коли війна?..
Петро Порошенко вирішив, що «настав час очистити Україну від символів режиму, що знищував мільйони людей». Тож минулого тижня так звані закони про декомунізацію набули чинності. В країні, зокрема, заборонено радянську символіку. Не думаю, що саме зараз час віддирати п’ятикутні зірки з суцільнозварного мосту Патона у Києві. Не час, тому що війна. Держава не в змозі у повній мірі забезпечити армію найнеобхіднішим. Часто, надія лише на волонтерів. Замість того, щоб економити гроші для фронту, візьмемося перейменовувати вулиці та позбавляти площі та будинки символів. А незручним громадянам наші доблесні правоохоронці замість наркотиків підкидатимуть червоний прапор чи піонерський галстук? У боротьбі з радянщиною можна зайти далеко...
Маємо стежити, щоб за активного знищення символів тоталітарного режиму наша влада сама не перетворилася на режим!
