Білоцерківська міська клінічна лікарня №2 вражає не лише неабиякими чистотою і стерильністю, а й, без перебільшення, якоюсь особливою затишністю. Ніна Головенко, яка вже тринадцять років тут головний лікар (на знімку), на наше захоплення від побаченого відповідає просто: і колектив, який налічує сьогодні майже 1200 медичних працівників, у тому числі понад 200 лікарів, і пацієнти не повинні відчувати щонайменшого дискомфорту, адже успішне лікування хворих багато в чому залежить і від умов перебування в установі.
...Ліфт піднімає нас на поверх, де розташувався міжрайонний гемодіалізний центр. Це підрозділ лікарні, який зробив її відомою на всю Київську область і за її межами. Головне обладнання тут — апарати «штучна нирка». З їх допомогою підтримуються тяжкохворі люди, які дійшли до фізіологічної межі існування. Вони вже не можуть жити без процедури так званого гемодіалізу. Тривалість сеансу підключення пацієнта до апарата, який виконує функцію нирок і очищає кров людини, — три-чотири години. І що довший сеанс, то краще для хворого.
— Ми створили цей центр з огляду на зростаючу гостру потребу у ньому, — розповідає Ніна Василівна. — Раніше як було? Хворих з опівночі до п’ятої ранку збирали автомобілем по Білій Церкві і везли до певної київської лікарні. Там їм протягом допустимого мінімального часу здійснювали діаліз, і вони одразу були змушені їхати назад. Це навіть фізично не-
просто, хворих нудило, в них відкривалась блювота. А через день все повторювалося знову — таку процедуру треба робити тричі на тиждень. До всього, була сумна черга: хворий із неї потрапляв на постійний гемодіаліз в разі смерті когось із тих, хто його вже отримував. Дехто був змушений робити це на платній основі, їздив, зокрема, до Василькова. Наша ініціатива щодо створення Центру мала розуміння і підтримку. І ми його створили, обладнали діалізний зал на десять ліжок. Відома німецька фірма «Фрезеніус» допомагала в доборі персоналу, його підготовці. Складність у роботі таких фахівців, окрім усього іншого, полягає в тому, що вони мають справу з одними й тими ж хворими. Це складно і втомливо. Із цього кола вийти неможливо. Тому ми набрали абсолютно молодий персонал випускників Білоцерківського медичного коледжу, інтернів, керівником призначили нашу тямущу лікарку-терапевта Інну Мосійчук. Налагоджували зв’язки з аналогічними закладами Миколаєва, Запоріжжя, Львова, Києва, переймали знання і досвід.
— Зі створенням Центру гемодіаліз для хворих мешканців Білої Церкви перестав бути проблемою?
— І не лише для білоцерківців. Наш Центр перебрав на себе чималу частину пацієнтів Київської обласної лікарні — за нею залишилися північні і центральні райони регіону, а південні їдуть на лікування до нас. Але, попри таке офіційне розділення, в нас, однак, є також пацієнти з Вишгородського, Обухівського, Києво-Святошинського, Броварського районів. І багато з тих, хто вважав себе приреченим, зрозуміли, що можна отримати від держави життєрятівну медичну допомогу.
— І що, десяти апаратів «штучна нирка» достатньо для забезпечення такого контингенту?
— Ми здійснили реконструкцію, відкрили другий діалізний зал, а фірма «Фрезеніус» як благодійну допомогу передала нам ще 10 апаратів. Отож тепер у нас їх 20 діючих плюс два резервні. Варто зазначити, що дуже важливими є водоочищення і водопідготовка — у нас ці системи завдяки допомозі німецьких колег досконалі до унікальності: тут навіть здійснюється триступенева передфільтраційна очистка. Набираємо інтернів, бажаючих працювати в Центрі. Адже робота тут не просто пов’язана зі спеціальністю медика, вона вимагає володіння високотехнологічним обладнанням. До речі, починали ми з 12 пацієнтів, а нині в нас процедуру гемодіалізу отримують 131 хворий. Серед них є і діти. У них завжди є можливість пересадки нирки. І тому гемодіаліз дає можливість підшукати донора, підібрати клініку, де, на переконання батьків, можна оптимально здійснити трансплантацію, зрештою, зібрати на все це кошти.
В одному з гемодіалізних залів до нас приєдналась керівник Центру Інна Мосійчук.
— Зустрівши за межами лікарні багатьох наших пацієнтів, ви ніколи не скажете, що вони хворі, — долучається вона до спілкування. — Це — результат якісного гемодіалізу, процедуру якого ми проводимо в три зміни — з 4.30 до 0.30. Поряд із цим у нас 12 ліжок інтенсивної терапії і реанімації. Якщо хворий з гострою нирковою недостатністю, завжди є можливість узяти його і прокрутити на «штучній нирці». Ми в жодному разі не відмовляємо тим, хто має супутні захворювання, в тому числі інфекційні і навіть інфекційно соціальні, зокрема туберку-льоз, СНІД тощо. Для цього існує ізолятор, і ці «штучні нирки» працюють тільки для таких хворих.
— І все це безплатно?
— Діаліз пацієнти отримують безплатно. Але є проблема, пов’язана з позбавленням громадян статусу четвертої чорнобильської зони. За його наявності хворі отримували допоміжне лікування згідно з протоколами. Тепер на це мають право лише інваліди. Тому пацієнтам доводиться купувати дещо самим. Ми не можемо за норми 3,50 гривні, які виділяє держава на хворого на добу, забезпечити всім необхідним всі 22 гемодіалізні місця, ургентний і плановий операційні блоки, цілодобовий травмпункт. Важливо й те, що лікарня багатопрофільна. Якщо потрібна консультація хірурга, ендокринолога, офтальмолога, нейрохірурга, травматолога тощо, хворі отримують її без проблем і безплатно. Кудись їздити і шукати все це їм не треба. Крім усього, у нас є Ендокринний центр. Це дуже важливо. Адже до виникнення ниркової недостатності призводить здебільшого цукровий діабет. Так от у нас хворі мають змогу пройти швидке обстеження й отримати допомогу. Загалом усе це — додаткові преференції для всіх, хто перебуває на гемодіалізі в нашому Центрі.
Під час ознайомлення з центром розмовляємо з його пацієнтами. Василь Макарович Кременецький із села Гайворон Володарського району. Працював, поки не отримав групу інвалідності. За його словами, хвороба притиснула так, що ледь не задихнувся, дуже підвищився тиск. Нині завдяки постійному отриманню гемодіалізу почувається значно краще. Віталій Юрійович Бурлій, мешканець Таращі, все життя трудився водієм, нині — пенсіонер. На лікуванні в Центрі вже третій рік. Гостра проблема, скаржиться він, — транспортна, дорогий проїзд. Та й супутні препарати для діалізу аж ніяк не дешеві. Придбав, приміром, 5 ампул заліза — заплатив 520 гривень. Наш третій співрозмовник Руслан Авенінович Ворошилов із Фастівського району. Він возить на процедуру 25-річну доньку. Вже 18 років та хворіє на цукровий діабет, який найчастіше провокує захворювання нирок. У Фастові допомогти змоги не було. Дівчина почала задихатися, в неї виник набряк легенів. Як стверджує батько, у Білій Церкві доньку практично «витягли з того світу».
— Це правда, чимало хворих фактично вже помирали, а ми повернули їм і життя і, головне, віру в нього, — каже Інна Мосійчук.
Насамкінець Ніна Головенко показує палати, обладнані для тих, хто не в змозі після процедури через пізній час добратися до своєї домівки. За її словами, можливість переночувати надається хворим з віддалених сіл і селиш. Звичайно, безплатно.
— Моя мрія — наблизити до людей не лише первинку, а й найкваліфікованішу, висоокотехнологічну медичну допомогу, зробити її для них доспупною. Включаючи і «штучні нирки». Вбачається доцільним розташувати в місцях помешкання по два-три гемодіалізні апарати з координацією їх функціонування у Центрі. Вважаю, що за будь-якого захворювання якість життя має залишатися високою, — резюмувала Ніна Головенко.
Київська область.
Діалізний зал.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
