Це південне місто, розташоване на півострові, який омивається водами одночасно двох річок — Південний Буг і Інгул, — дев’яте в нашій країні за чисельністю населення. І півмільйона людей, що мешкають тут, напевно як ніхто інший відчувають і потребу в реформах, і результат початку їх здійснення. Про це ми й розмовляємо з міським головою Миколаєва Юрієм ГРАНАТУРОВИМ (на знімку), котрий щойно примчав із зустрічі з групою громадських активістів.
— Юрію Ісайовичу, наскільки відчутними для міста виявилися перші законодавчі кроки, спрямовані на децентралізацію влади в Україні?
— Дуже навіть. Зрозуміло, в позитивному плані. Уважаю, що нинішній український парламент на чолі з Володимиром Гройсманом зробив те, чого місцеве самоврядування чекало 24 роки незалежності України. Адже децентралізація влади — це повномасштабна, системна зміна цілого пакета законів, пов’язана з життям і розвитком регіонів, у тому числі міських громад. І насамперед це нові підходи до формування бюджету, на якому ґрунтується все життєзабезпечення міст і сіл. Скажу відверто: спочатку багато хто, і ми в тому числі, нововведення як слід недо-оцінили. І тільки через півроку зрозуміли, що це фактично невелика революція. Без перебільшення найпрогресивніші ноу-хау, які, я точно знаю, вніс Володимир Гройсман як чинний протягом тривалого часу міський голова, принципово змінили підходи до формування бюджету в місті.
Що це означає? Це означає, що за дуже багатьма напрямами внаслідок цих змін ми отримали зростання бюджету на 20, 30, 40, а в деяких галузях і на 50 відсотків, а також можливість його перерозподіляти. Але найголовніше —
нам дали в руки інструмент, за допомогою якого найближчому майбутньому ми зможемо регулювати джерела поповнення бюджету, використовувати їх максимально ефективно.
Наприклад, є низка податків, збори яких також передано на рішення місцевих рад. Зокрема, податок на нерухомість, акцизний збір і ціла низка інших. Це дає можливість отримувати додатково в бюджет серйозні суми. Ми ще не скористалися повною мірою цим механізмом, ще є певні труднощі, немає поки що повного пакета роз’яснень, ще зустрічаються суперечливі колізії різних законів. Однак позитив наявний. І ми вже прийняли відповідні рішення: там, де це необхідно, можемо надати пільги, там, де бачимо, що заробляються мільйони на ресурсах громади, наприклад, у використанні землі, комунальної власності, а в бюджет платяться копійки, регулюємо це. Робимо так, щоб була соціальна справедливість, щоб дрібний підприємець міг розбудовувати свій бізнес і платити невеликий податок за користування нерухомістю, а той, хто заробляє величезні суми, платив адекватно.
— І на що спрямовуються кошти передусім?
— Наприклад, на відновлення дорожнього покриття. У нас це не просто проблема — це лихо. А за цим — і гострі проблеми з пасажирськими перевезеннями, пов’язані на додачу із браком рухомого складу трамваїв і тролейбусів, повною відсутністю муніципальних автобусів — так уже склалося за багато років. І сьогодні завдяки новим підходам у нас є можливість придбати понад 50 транспортних одиниць великої місткості й у принципі повністю здійснити реформу транспортної сфери. Тож ми вже відчули перші й істотні переваги децентралізації, хоча це тільки початок.
— Очікуєте продовження?
— Обов’язково. Маю, зокрема, на увазі адміністративну реформу. Я глибоко переконаний у тому, що в пакеті законів про децентралізацію потрібно обов’язково передбачити наявність у кожній місцевій громаді, принаймні в обласних центрах і великих містах, на законодавчому рівні муніципальної міліції або поліції. Для чого це потрібно? Для того, щоб на повну силу запрацював Адміністративний кодекс. От ми часто киваємо на Європу. Там, мовляв, більше чистоти, більше порядку. Чіткіше дотримуються правил дорожнього руху. Чому? Кажуть, інша культура. А чи в цьому тільки справа? Гадаю, багато чого залежить і від психології. У свідомості кожної людини повинно бути розуміння невідворотності адміністративного покарання за порушення, приміром, правил благоустрою. Потрібно зупиняти кожного, хто красиву територію перетворює на смітник. На Заході цього ніхто собі не дозволяє, оскільки знає, що одразу буде оштрафований і притягнутий до адміністративної відповідальності. Нам необхідно реформувати систему адміністративних покарань. Адже в нас вона громіздка, а до того ж не так просто змусити порушника заплатити штраф, тому що виконавча служба фактично не працює. Тому з мільйона штрафів за рік у бюджет надходить реально тисяч 200.
Потрібна чітка система взаємодії всіх галузей державної влади й органів місцевого самоврядування.
Це має бути нерозривний ланцюг, де кожна ланка відповідає за свою ділянку роботи.
Адміністративна реформа повинна зачіпати, звісно, й обласні центри. Нині ситуація трохи абсурдна. Наприклад, у багатьох містах уже давно немає районних рад. Хоча адміністративний поділ на райони збережено. Зокрема, в Миколаєві чотири райони. Три приблизно по 150 тисяч населення й один — 80 тисяч. Відсутність районних рад призвела до того, що виникла якась колізія. Райсуд є, районна юстиція є, є також райвідділ внутрішніх справ, прокуратура, районне управління з надзвичайних ситуацій, а райвиконкому немає. Його потрібно було чимсь замінити. Замінили адміністраціями районів. Вони ж у деяких ситуаціях не мають достатніх повноважень і дублюють певні функції. Тому нам просто необхідно законодавчо відрегулювати всі механізми, де міська громада зможе провести адміністративно-територіальну реформу й визначити систему взаємодії.
Реформа не повинна йти в розриві. От, наприклад, нині будуть реформуватися за чинним законодавством органи прокуратури. Передбачається, що міських прокуратур не буде зовсім, а районні об’єднають у місцеві прокуратури. Є питання і щодо об’єднань громад, приєднання сіл і селищ. Думаю, Асоціація міст України напрацює разом із Володимиром Гройсманом відповідні рекомендації для ухвалення законів у сфері адміністративно-територіальної реформи винятково для міст.
— Суспільство в очікуванні місцевих виборів. Ви, як чинний міський голова, відчуваєте необхідність їх проведення?
— Нині триває дискусія. Одні заявляють, що вибори сьогодні ні до чого, оскільки в країні складна ситуація. Інші — за негайне проведення місцевих виборів. Моя думка ґрунтується на власному досвіді. Є таке поняття «втома металу» — начебто автомобіль ще ззовні гарний, але вже дуже неміцний і навіть в якихось місцях ненадійний. Отож цей термін особливо прийнятний стосовно рад, що працюють після обрання, скажімо, на п’ятирічну каденцію. І особливо до міськрад, які створювалися за принципом жорсткої партійної дисципліни, формувалися за мажоритарно-пропорційною змішаною системою й були структуровані й орієнтовані під певні політичні сили. На сьогодні вони вже втрачають свою ефективність. Наочна ілюстрація — відвідуваність сесій міської ради. Після розгляду невеликої кількості питань у залі залишається критичне число депутатів. І коли йдуть із сесії ще два-три з них, це унеможливлює продовження її роботи.
У багатьох депутатів втрачено інтерес до роботи місцевих рад.
Тому проведення місцевих виборів гостро необхідне.
— Яким ви хотіли б бачити закон про місцеві вибори?
— Найголовніше, щоб цей законодавчий акт був максимально прозорий і щоб пересічному виборцеві було зрозуміло, за кого він голосує. Він повинен бачити не тільки політичну силу, а й особистості в ній, бути впевненим, що в її виборчий список не потраплять шарлатани й нечисті на руку люди. Ми повинні бачити відкриті списки, хоча особисто я вважаю, що кращою системою, можливо, поки що була б все-таки мажоритарна. Однак у ній є недоліки, як і в будь-який іншій. Просто мажоритарну систему ми вже проходили не раз і бачимо її недоліки, проблематику й переваги. Змішану систему ми вже теж проходили, а пропорційну за відкритими списками — ще ні. Адже досі зі списку публікувалася тільки перша п’ятірка. У нього вносили кумів, братів, сестер, бізнес-партнерів тощо, що, звісно, не є демократичним і не просуне нас уперед. Тому схильний уважати, що в спікера й у демократичної більшості в парламенті, з урахуванням їхнього досвіду, є всі можливості зробити закон прийнятним для розвитку України, для того,
щоб місцеві громади відчули, що всі вони є учасниками процесу відновлення й поліпшення життя.
— Чи немає за пропорційної системи виборів навіть із відкритими списками небезпеки політичних розборок у радах?
— У чому небезпека суто мажоритарної системи? Люди, в яких є достатня кількість грошей, люди, котрі є сьогодні консерваторами й узагалі противниками будь-якого розвитку, будучи депутатами місцевих рад, «підгодовують» свої округи всі п’ять років каденції, мають високий ступінь популярності, за допомогою «гречки» — дитячих майданчиків, дорожніх ділянок та ін. — зможуть виграти вибори. І тоді відновлення може й не відбутися. А ми повинні бачити різних людей у представницькому органі міської громади. Крім цього, де гарантія, що це не будуть ті самі особи, які в, принципі, у більшості своїй привели нашу країну до тієї трагічної ситуації, в якій вона перебуває нині. І вони продовжуватимуть ловити рибу в каламутній воді. Нікому з нормальних людей, що бажають для своїх дітей щасливого майбутнього, цього напевно не хотілося б. Що стосується відкритих списків, то вони будуть опубліковані, їх побачать усі, всі можуть обговорювати біографії, життя, вчинки кожного, хто в цих списках. Можна буде ставити будь-яке запитання, знайти таємницю кожного, вивчити його моральні якості, внесок у процеси, що відбуваються в суспільно-політичному житті, його трудові успіхи, порядність. Тому відкритий список дає, на мій погляд, більше можливостей, щоб для роботи в органі місцевого самоврядування пройшло більше порядних та ефективних людей.
Звісно, тут можливі й деякі колізії. Я вже не раз спостерігав, як політичні опоненти замість того, щоб займатися в органі місцевого самоврядування господарськими проблемами, головними з яких є безпека й комфортність проживання громад, з’ясовують політичні стосунки, вдаються до безперервних політичних маршів і демаршів. Моє глибоке переконання: хоч в який партійний колір пофарбувати каналізаційний колектор, свого призначення від цього він не змінить. У цьому сенсі, звичайно, політика в місцевих органах влади й особливо в місцевих радах повинна йти на другий план. Ми повинні здійснювати свої повноваження, займатися тим, що вимагається законодавчо, тоді буде порядок, і не виникатимуть маленькі верховні ради в кожному окремо взятому місті. Небезпека з’ясування політичних стосунків, звісно, є, однак є й можливість того, що політична сила бере на себе повну відповідальність за роботу представлених відкрито кандидатів, а потім і депутатів у місцевих радах. Хоча рецепта, який задовольнить усіх й очистить місцеві ради від заангажованих позицій і непорядності, вочевидь, немає. На все потрібен час.
Миколаїв.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
