Гречані лани скорочуються. Чи стане це причиною дефіциту?

Господарства Хмельниччини, які вирішили вирощувати гречку, добре впоралися зі своїми завданнями, і засіяли майже десять тисяч запланованих гектарів. Прогнозні показники були відомі ще задовго до початку робіт. Та в аграрному міністерстві з’ясували, що справи у хмельничан не такі й добрі — істотно відстають від минулорічних обсягів. Тож аграрним керівникам рекомендовано збільшити площі хоча б до торішнього рівня. А буде більше — то ще краще, бо, як уже повідомляла наша газета, обсяги цього продукту значно скоротилися. Але чи можливо все змінити так раптово? Особливо в ситуації, коли посівна вже була на завершальному етапі, і більшість полів давно зайнята.

Із запитанням, чому раптом область опинилась серед відстаючих, довелося звернутися до обласного департаменту агропромислового розвитку. Там ситуацію пояснюють так: якщо формально підійти до аналізу статистичних даних, то показники справді знизились. Торік в краї було посіяно майже тринадцять тисяч гектарів цієї культури, а прогноз нинішнього становив лише близько десяти тисяч.
Понад те, у міністерстві вирішили копнути глибше і подивились на динаміку останніх п’яти років. З’ясувалося, що протягом цього періоду середньорічні площі в області становили 27 тисяч гектарів. Тож, зрозуміло, що ці дані із теперішніми реаліями стикуються погано.
Але ситуацію із гречаними посівами на Хмельниччині навряд чи варто вважати критичною. Навесні область посідала третє місце після Сумщини і Харківщини, котрі збирались вирощувати цю культуру відповідно на 16,7 та 13,6 тисячі гектарів. Але є й інші дані. Скажімо, у Запорізькій та Одеській, де посівні території у кілька разів перевищують хмельницькі, для гречки відводили від семисот до тисячі гектарів.
Утім, не варто посилатися на когось. А тим паче формально порівнювати цифри. Не треба забувати, що кожна культура потребує певних кліматичних умов. Хмельницька разом із сусідніми Вінницькою та Тернопільською областями є чи не найкомфортнішим регіоном для гречки. Тому справді доцільно вимагати саме від тамтешніх аграріїв максимальної уваги до неї. Але чи можна одними наказами змінити ситуацію?
З року в рік з місцевими гречкосіями (хоч їх стає дедалі менше, вони все-таки трапляються) уже тривалий час ведемо мову про одне: якщо ситуація залишатиметься неконтрольованою з боку держави, прийде час, жодне зерно не впаде у ріллю. Раніше, коли область традиційно засівала до 35 тисяч гектарів гречки, ці прогнози видавались надто далекими і маловірогідними. Але хіба не підтверджують їх нинішні тенденції?
Та найбільша проблема в тому, що, окрім рекомендацій згори, сільгоспвиробники так і не побачили впорядкування і гречаного, й іншого зернового ринку. А суть його дуже проста: збалансувати витрати аграріїв з їх прибутками. І як тільки гречка стане не просто рентабельною, а й вигідною, про необхідність її вирощування навіть нагадувати не потрібно буде.

Сіють те, що дорожче продається

Для області вже став класичним приклад роботи одного з фермерів, котрий займався гречкою. «І досі мало хто із науковців та практиків  вірять у те, що на своїх полях Віктор Тіней збирав врожаї до 34 центнерів з гектара», — пригадують в обласному департаменті. Ну прикипів чоловік до цієї культури. Навіть наукову дисертацію захистив по ній. Але ось уже третій рік поспіль навідріз відмовився від вирощування. Попри всю любов не може фермер, котрий має не так багато землі, дозволити собі таку розкіш, як збиткова каша. Спочатку повна зневага з боку держави, а потім загравання з цінами, щоб догодити небагатому електорату, призвели до того, що його поля заколосилися пшеницею, ваблять погляд соєю, і вже не вражають гречаним цвітом.
Ще на початку травня форвардні ціни від ПАТ «Аграрний фонд» на гречане зерно були лише 3,1 тисячі гривень за тонну. Це нижче від інших зернових. Якщо врахувати, що й врожайність гречки не така висока, зазвичай не сягає вище 11 — 13 центнерів з гектара, стає зрозумілим, що вона перетворилася на рослину, котрій не зраджують хіба що запеклі любителі аграрної екзотики.
Щоправда, «Голос України» повідомляв і про те, що Аграрний фонд таки підняв форвардну ціну на гречку майже вдвічі — до 6,1 тисячі гривень за тонну. Хід доволі логічний в ситуації, коли йде намагання спонукати до розширення посівних площ. Але ані вчасним, ані достатнім його вже не назвеш, бо він так і не наздогнав теперішні цінові реалії.
За даними моніторингу, який проводив департамент агропромислового розвитку, на Хмельниччині усі цінові планки побила соя, піднявшись до 11,5 тисячі гривень за тонну. Тож саме цей чинник спрацював при визначенні теперішніх посівних площ — соя випереджає решту зернових, окрім озимої пшениці. В області відвели під цю бобову культуру 250 тисяч гектарів, що на 30 тисяч більше від торішнього. Такого розмаху ще не було. Мало того,  просто з коліс, у господарствах, де тривав посів пізніх ярих, приймали рішення про додаткове збільшення саме сої. Скажімо, вже на кінець першої декади травня у Городоцькому та Деражнянському районах прогнозні завдання були виконані на 110 та 116 відсотків, але й при цьому роботи ще не зупинялись.

Крупа зростає у вартості, а зерно — дешеве

Перевиконання плану завжди було прийнято вітати. Але в цьому разі воно йде за рахунок скорочення площ посівів інших культур. Соя вже вижила з полів значну частину ярої пшениці, вівса, ячменю. Порівняно з минулим роком скоротились обсяги цукрового буряку і навіть кукурудзи, котра завжди вважалась однією з найрентабельніших. Але не тепер, коли її продажна вартість в області впала до 2,9 тисячі гривень за тонну.
У ціновому хвості плентаються жито, ячмінь, овес, просо, горох. І це прямий показник того, що і їх на Хмельниччині посіють менше. Проте все це зерно завжди було сировиною для найдешевших традиційних українських каш.
Дотепер чомусь однією з найпримхливіших (не у плані вирощування, а саме з точки зору її наявності та вартості на прилавках) вважалась гречка. Принаймні саме вона вибухнула кількома ціновими скандалами. Та, аналізуючи ситуацію, можна припустити, що гречка просто перша серед своїх найближчих каш-конкуренток не витримала змагання за землю з прибутковими культурами. Тепер черга за іншими?
Не хочеться робити песимістичні прогнози, та все до того йде, що аграрії просто відмовлятимуться від малорентабельних круп’яних. Ну а до чого призводить дефіцит, зрозуміло кожному.
Під час чергового цінового стрибка покупці вже відчули, що навіть дуже дешеві каші, котрі залишалися головною частиною раціону для небагатих споживачів, можуть значно подорожчати. Виявляється, «простенькі» крупи теж вміють капризувати і показувати свій характер. І жодними наказами чи проханнями, навіть якщо вони йдуть з високих кабінетів, їх не змусиш рости на більших площах.
Водночас із цінами збільшуються проблеми. Як дозволити їм зростати ще більше?! Адже, як тільки зросте закупівельна ціна на зерно, одразу не на кілька відсотків, а у рази підніметься вартість круп. Чи зможе це винести на своїх плечах і без того збіднілий споживач?
То невже немає виходу?
Частина аграріїв пропонують свої варіанти, зокрема і такі, як дотування з боку держави тих культур, що становлять значну частину раціону харчування для малозабезпечених. Такий варіант непростий, особливо в умовах гострого фінансового дефіциту. Але можливий, якщо умови дотування добре продумані й розраховані на конкретного виробника конкретної продукції, а не на абстрактного орендаря.
Та останніми роками держава взагалі відмовилась від такої практики. Торік рослинницька галузь області не отримала жодної гривні з бюджету. Не передбачені дотаційні програми і на рік нинішній. І це означає, що до роботи кожного сівача спонукатиме лише найвища ціна на ринку на той чи інший товар. Останній і займатиме найбільші та найкращі поля.
А те, яку кашу і за якою ціною їстиме споживач, залишається його проблемою. Навіть якщо площі гречки вдасться розширити.

Хмельницька область.

Мал. Миколи КАПУСТИ.