Героїв АТО нагороджують за... їхні ж гроші. Під час бойових дій розквітла фалеристика — спритні комерсанти масово штампують неофіційні «медальки» і продають їх бійцям: хтось проливає кров, а хтось на цьому набиває кишені.
— Нас вишикували, і замполіт перед строєм сказав, що потрібно здати гроші на нагороди, бо батальйон не має чим платити, — розповів кореспонденту «Голосу України» боєць 25-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь» з позивним «Дядя Вітя».

За його словами, щоб отримати нагороду, її потрібно викупити. Медаль за Дебальцеве коштує 150 гривень. Стільки само — за Іловайськ. За нагрудний знак до посвідчення учасника бойових дій треба віддати 90 гривень. Найдорожче коштує нагрудний знак «За Україну, за її Волю. Учасник АТО-2014» —300 гривень. Тим часом на названого бійця вже двічі командування подавало документи до Міноборони на нагородження державною відзнакою — орденом «За мужність». Однак, де загубилися документи, боєць так і не дізнався. Замполіт роти 25-го батальйону «Київська Русь» капітан на ім’я Роман (позивний «Бубен») у телефонній розмові з кореспондентом «Голосу України» підтвердив факт подання документів. Додав, що боєць заслуговує на високу відзнаку, бо багато часу провів на передовій. На жаль, йому теж невідомо, чому мінометника нема у списках нагороджених.

Не всі ведуться на псевдонагороди

Вінничанину з позивним «Дядя Вітя», який служить мінометником у роті вогневої підтримки батальйону «Київська Русь», торік виповнилося 55. Саме тому молодші бійці називають його дядьком. Звідси й позивний. За національністю Віктор — росіянин: батько родом з Вологди, там нині багато його родичів, мати з Вінниччини. Захищати Україну пішов добровольцем разом із «самооборонівцями». До подій на Донбасі працював на підприємстві «Барлінек». Раніше був тренером з велоспорту. Одна з його вихованок — Наталія Качалка — брала участь в Олімпійських іграх.
— Ми розуміємо, що нагороди, які нам пропонують викупити, недержавні, жодних пільг не дають, — продовжує Віктор. — Просто згадка про ті страшні події, які ми пережили. Чи платять хлопці? Не всі. З моєї роти заплатили майже 20 чоловік. Я не платив. Але медалі маю. Волонтери викупили.
Протягом майже шести місяців боєць був на передовій у Дебальцевому. У лютому захищав місто в одній з найгарячіших точок — біля депо. Каже, бачив справжнє пекло. Під час інтенсивних обстрілів бойовиків, бувало, колеса відлітали від вагонів. Дивом вдалося врятуватися. Позицію залишили тільки тоді, коли після влучення ворожої міни було знищено міномет. Зброя стара, ще 1943 року випуску. «Таким танк не підіб’єш, — розповідає боєць. — А танки йшли на місто з усіх боків. Усі, хто був на передовій і бачив, як вони сунуть, просили вогню. Називали координати. Коли чую, що наша артилерія била, я цього не бачив. Принаймні біля нашої позиції вдарили двічі. І то без прямого влучення. Снаряди впали поряд. Танки оминули їх і пішли далі в місто».
Співрозмовник підтверджує той факт, що техніки і зброї було багато. Але вони перебували біля Артемівська, неподалік штабу АТО. Каже, бачив це на власні очі, коли відступили з Дебальцевого. Стояли і танки, і САУ, і «Гради», і артилерійські установки. Бійці дивувалися, чому їх не підтягнули на передову. Якби цю техніку було задіяно, наступ російсько-терористичних військ точно зупинили б. Дивується з цього не тільки мінометник. Так само незрозумілі дії командування і для інших його побратимів.
Під час відступу з Дебальцевого мінометника поранили. Виходили із зони бойових дій у ніч з 17 на 18 лютого. Розповідає, що йшли невеликими групами. Що менше скупчення людей — то менше могло бути загиблих у разі влучення снаряду чи міни. Після поранення його доправили до лікарні в Артемівськ, звідти перевели в Ірпінь під Києвом, а реабілітацію проходив у Вінниці. Після свята Перемоги мінометник знову повернувся у свій підрозділ.
— Де загубилися мої документи на нагородження орденом, я не можу сказати, — стверджує боєць. — Знаю тільки, що їх повторно подавали. Не один я залишився без нагороди. На війні шукати правду — те саме, що голку в копиці сіна.

За наказом командира

Згаданий замполіт роти 25-го батальйону «Київська Русь» капітан на ім’я Роман (позивний «Бубен») уточнив, що відзнаки, про які говорив мінометник, бійцям вручають за наказом комбата.
— Це не державні нагороди, але вони нагадуватимуть про ті страшні події, які ми всі пережили під Дебальцевим, — каже капітан. — Погоджуюся, що коштують вони недешево. За зарплати рядового бійця у 2,5 тисячі гривень на місяць віддати за «медальки» понад 500 гривень — це чималі витрати. Отримують їх не тільки рядові, а й офіцери. Посвідчення до них скріплюємо печаткою командира батальйону.
Сам замполіт не має таких відзнак. Каже, ще не визначився, купувати їх чи ні. З одного боку, це згадка про війну, а з другого — якось несерйозно самому собі чіпляти медаль. Каже, про тих, хто захищає державу, мала б подбати держава. Що говорити про нагороди, коли в батальйоні, за словами замполіта, ще жодному з бійців не підтверджено статус учасника бойових дій. І це після того, як «Київська Русь» уже 11 місяців воює з терористами і російськими найманцями.

Хто штампує «брязкальця»?

Максим Царенко, член Українського геральдичного товариства:
— З часу проведення АТО в державі розквітла фалеристика, тобто масове виготовлення неофіційних, зрозуміло, недержавних нагород. Доки одні воюють, інші заробляють на цьому гроші. В умовах дефіциту державних відзнак цю нішу заповнюють підприємницькі структури, що спеціалізуються на виготовленні сувенірної продукції. Що це заробітчанство, підтверджу прикладом, коли одна й та сама організація спочатку нагороджувала тих, хто стояв проти Майдану, а пізніше її представник вручала нагороди борцям за незалежність держави. Це реальний факт.
За словами співрозмовника, наступного дня після вбивства трьох мітингувальників на вулиці Грушевського там же, на майданчику перед будинком уряду, декільком учасникам вуличних боїв було вручено нагороди. Щоправда, не державні, а корпоративні «брязкальця» — медалі «Народна шана військовим правоохоронцям». Прес-служба внутрішніх військ повідомляла тоді, що нагородили правоохоронців «за зразкове виконання службово-бойових завдань» із забезпечення охорони громадського порядку в Києві. Церемонію з урочистим шикуванням проводили генерал-майор внутрішніх військ та представник громадської організації «Міжнародна георгіївська академія безпеки і права». Максим Царенко наголошує, що після перемоги Революції Гідності та само академія продовжує масово роздавати вже інші відзнаки — за «Незалежність України».

Захисникам Іловайська й Дебальцевого дали відзнаки з символами... герба російської Рузи

— Спеціально для учасників АТО нові державні нагороди не засновували, — продовжує Максим Царенко. — Єдине, що змінилося, поміняли забарвлення стрічки на медалі «Захиснику Вітчизни». Сталося це після того, коли я звернувся до Комісії державних нагород та геральдики і повідомив, що це нонсенс — нагороджувати державною нагородою на стрічці з георгіївським забарвленням. Дослухалися. Тепер стрічка у кольорах державного прапора.
Коли ознайомився з медалями «Іловайськ-2014» та «Дебальцеве-2015», виникло враження, що такі символи вже десь бачив. Не помилився. Перевірив і переконався, що вони є на гербі російського міста Руза Ростовської області — чотири мечі, схрещені між собою. Мало того, обидві відзнаки мають однакові символи, ідентичні, як дві краплі води. Зображення на них «запозичено» у росіян, у тих, чиїй агресії нині протистоїть наша держава. На мою думку, така ситуація з нагородами триватиме доти, доки нагородження не стане прерогативою держави. Відзначення її громадян не може бути чиєюсь приватною «лавочкою».

Вінницька область.

 

 

 

Порівняйте символи на медалях «Іловайськ-2014», «Дебальцеве-2015» з символом на гербі російського міста Руза. Копія, чи не так?

 

 

Боєць 25-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь» з позивним «Дядя Вітя» дивується тому, що документи на державні відзнаки десь губляться, а бійцям пропонують купувати неофіційні нагороди.

Фото надані бійцем «Київської Русі» і Максимом Царенком.