Завтра в Туреччині відбудуться загальні парламентські вибори, а сьогодні — «день тиші». Хоча дуже важко собі уявити 20-мільйонний Стамбул мовчазним. Особливо найжвавіший район мегаполіса — знаменитий ринок Капали Черши. У перші дні червня, як розповів мій колега з турецького інформаційного агентства «Анадолу», головною темою суперечок були майбутні вибори. Її продавці обговорювали між собою, залучали до розмов перехожих, тикали одне одному в обличчя газети й листівки. Головні питання — якій із 31 політичної партії, що брали участь у виборах, удасться подолати доволі високий виборчий бар’єр у 10 відсотків для проходження в парламент, яка з них одержить найбільше депутатських мандатів у 550-місних Великих національних зборах?

Більшість із 53 мільйонів виборців Туреччини інтуїтивно відчувають, що нинішні вибори й голос кожного на них можуть визначити їхню долю, долю їхніх дітей і онуків. Політологи стверджують, що основна боротьба на нинішніх виборах, як і на попередніх — в 2011 році, розгорнеться між трьома політичними силами: правлячою пропрезидентською Партією справедливості й розвитку (ПСР) Ахмета Давутоглу, опозиційною лівоцентристською Народно-республіканською партією (НРП) Кемаля Киличдароглу та ультраправою Партією націоналістичного руху (ПНР) на чолі з Девлєтом Бахчелі. Їх основним конкурентом стане й новозаснована Демократична партія народів (ДПН), яка представляє турецьких курдів і захищає їхні інтереси. Традиційно на всіх виборах прокурдські політичні організації розраховують на
8—10% голосів виборців. Але нині в керівництва партії нова мета: подолати 10-відсотковий бар’єр і пройти до парламенту.
Оглядачі упевнені, що президент Ердоган, прем’єр-міністр і лідер Партії справедливості й розвитку Ахмет Давутоглу відштовхнули від себе тисячі виборців, заявляючи на мітингах: «Туреччина — це одна нація, один прапор, одна батьківщина, одна держава». Із цим саме й не згодні представники численних меншин, оскільки держава в особі її лідерів апріорі відмовляється від вирішення їхніх мовних, культурологічних та інших проблем. Проте соціологи віддають беззастережну перевагу саме партії влади, яка багато зробила для успішних реформ у країні. Народ ще пам’ятає гіперінфляцію й картки на продукти в магазинах, гнітючу кризу кінця минулого століття й початку нового. Пам’ятає розбиті дороги, ветхі будинки, безліч жебраків на вулицях... Нині все це позаду. Туреччина перетворилася на економічно розвинену країну, з міцною лірою (грошова одиниця Туреччини) і величезним експортним потенціалом, популярними курортами, на які їдуть не тільки європейці, а навіть американці й китайці.
Однак багатьох у Туреччині й за рубежем насторожує, що Реджеп Ердоган, як і Путін, почав зміщувати історичні акценти в зручну для себе площину й прагнути до одноособового правління. Проголошення Республіки в 1923 році Кемалем Ататюрком перестало бути «початком історії» нової Туреччини. Ердоган дедалі частіше згадує часи Османської імперії, її могутність, що, на його думку, є заслугою одноособового правління турецьких султанів. Та й самого Ердогана опозиція почала називати «президентом-султаном». Перед виборами він поставив перед Партією справедливості й розвитку завдання: отримати не менше 367 місць у парламенті. Це дозволить Ахмету Давотоглу не тільки одноосібно сформувати уряд, а й провести через парламент виправлення в Конституцію, що безмежно розширяють владні повноваження президента, тобто Реджепа Ердогана. Щоправда, чимало експертів вважають, що Партії справедливості й розвитку не вдасться повторити успіх на виборах 2011 року, коли вона одержала довіру 49,95 відсотка виборців і 311 депутатських місць у парламенті. «Відщипнути» помітну частину мандатів у влади зможе саме Демократична партія народів. Торік на президентських виборах співголова ДПН Селахаттін Демірташ у боротьбі з Реджепом Ердоганом набрав 9,7 відсотка голосів, а за п’ять місяців цього року отримав тисячу нових прихильників. І не тільки в провінціях, населених курдами та іншими меншинами, а і в Анкарі, Бурсі та Стамбулі.
Утім, передвиборні прогнози завжди нагадують ворожіння на кавовій гущі й часто розходяться з дійсністю. Тим більше в Туреччині, до якої слова червоноармійця Сухова: «Схід — діло тонке» мають безпосереднє відношення. Безперечно одне: завтрашні вибори стануть важливою подією з далекосяжними політичними процесами не тільки для Туреччини, а і Європи.