Новий голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка розпочав свою роботу не з великих проектів, а з намагання повернути людям віру у можливість і невідворотність змін.
Із досьє «Голосу України»
Олег Синютка народився 1970 року в селі Куропатники Бережанського району Тернопільської області. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського педагогічного університету. Диплом про другу вищу освіту за спеціальністю «Економіка та управління» отримав у Прикарпатському університеті. Служив у Збройних Силах. Керував СТ «Маслосоюз» та «АВТО-ЗАЗ-ДЕУ» в Івано-Франківську. Працював заступником міського голови Івано-Франківська. З липня 2007 року — перший заступник міського голови Львова. З грудня 2014 — голова Львівської ОДА. Одружений, має сина та доньку.
— Зміни в країні — це зустрічний рух. Але розмови часто зводяться до такого запитання: що робить влада? Порушимо традицію і поставимо запитання інакше: чого ви чекаєте від жителів Львівщини?
— По-перше, наші земляки надзвичайно патріотичні, і це дуже допомагає в багатьох справах. Завжди знаєш, що в тебе надійний тил. По-друге, вони надзвичайно працьовиті. По-третє, Львівщина особлива область, яка претендує на роль лідера в Україні. А від лідера завжди вимагають набагато більше. Це прекрасний край.
— У країні складна ситуація. Куди б ви приїхали, всюди, мабуть, скаржаться, що хронічно не вистачає коштів. Що в тих умовах робитиме ваша команда?
— Гроші та люди — це дві найскладніші проблеми суспільства. Насправді, гроші не є первинними. Якщо є люди, які одержимі ідеєю або якоюсь справою, то будуть і гроші. Багато питань, пов’язаних із фінансами, дотичні до децентралізації влади. Те, що колись вимагали від центральної влади, ми отримали. Останнім часом Львів разом з іншими обласними центрами розпоряджається великими фінансовими ресурсами. Львівський бюджет розвитку — це понад 700 мільйонів гривень. Сьогодні важливо ті зміни з децентралізації запровадити в усій державі. Я далекий від думки, що всі громади України можна загнати в одне прокрустове ложе. Не можна порівнювати Херсонську, Харківську і Львівську області. Перша особливість Львівщини — велика кількість населених пунктів, друга — найбільша густота населення, третя — гірські території. Тому децентралізація для нас виглядає дещо інакше. Якщо у нас в кілька разів більше громад, то і підходи мають бути іншими.
— Львів часто позиціонують як місто туризму. Але великі міста завдяки туризму не вирішують своїх проблем. Навіть Краків і Відень. Кожен регіон шукає свого коника, на якому можна вирватися з кризи. Ваше бачення економічного розвитку Львова і регіону.
— Можу з упевненістю сказати: економіка Львова надзвичайно диверсифікована. Доходи від туризму є далеко не бюджетоутворюючими. Левову частку дають доходи від промислових підприємств. Але майбутнє не тільки за кавою, шоколадом і туризмом, майбутнє — за промисловими технопарками, за наукоємними виробництвами. Львів, окрім індустрії туризму, обрав ще одну стратегію — це ІТ-технології, які кожного року дають серйозні прирости не лише у вигляді надходжень до бюджету. ІТ-фахівці Львівщини отримують такі ж зарплати, що й їхні колеги в Європі чи в інших куточках світу.
— Які б ви навели аргументи, що бізнесу вигідно спрямовувати капітали на Львівщину?
— Я постійно про це веду мову і бачу, що є перші плоди. Перший аргумент — це безпека. Львівщина сьогодні є найбезпечнішим регіоном в Україні. Нині на Яворівському полігоні працюють інструктори з США, Канади — це хороший знак, що нас ніколи не залишать наодинці з будь-яким агресором. Окрім цього, влада дуже лояльно ставиться до бізнесу. Навіть у часи правління Януковича питання поглинання бізнесу Львівщини не торкнулося так сильно, як інших областей. Наш край — номер один із безпеки бізнесу. Другий аргумент — географічне розташування. Багато інвесторів розраховують на ринок Євросоюзу. А Львівщина — це 70 кілометрів до ЄС. Це пограниччя — і зрозуміло, що проблеми логістики вирішуються досить швидко. Третій аргумент — професійні кадри. Девальвація гривні дуже боляче вдарила —це страшенна проблема для людей, але якщо дивитись з точки зору інвестора, то — це просто рай. Підприємства, які працюють із зарубіжними інвесторами, мають надприбутки. Ми можемо їх спонукати до того, що в гривневому еквіваленті вони можуть піднімати заробітну плату для своїх працівників. Ще один аргумент — нам вдалося зберегти систему профтехосвіти. Маємо можливість готувати кадри, які потрібні для потенційних інвесторів. Сьогодні на такій основі вирішуємо багато завдань. Наприклад, компанія «Електроконтакт», яка має понад тисячу працівників, у тому числі в Золочівському та Перемишлянському районах, дає змогу на своїх майданчиках об’єднувати базові можливості профтехосвіти. Тому я вважаю Львівську область інвестиційно привабливою.
— Ми за можливостями розвитку підприємництва — на перших позиціях в Україні. Але випадки поборів досі трапляються. Як переломити ситуацію?
— Після призначення я сказав: шановні друзі, мені не треба носити гроші. Але й з підприємців ви також не збиратимете кошти. Дуже важливо, щоб представники бізнесу не приховували такі факти, а відверто про них говорили. Ми будемо жорстко реагувати.
— Повернемося до львівського села. 90 відсотків сільського господарства зведено до сільських дворів. Маємо 370 тисяч великої рогатої худоби (ВРХ), з них лише 12 тисяч утримується у великих господарствах, решта — в індивідуальному секторі. Які кроки плануєте зробити на селі?
— Я противник великих агрохолдингів. Вони заходять, виснажують землю і швиденько втікають. Потрібно йти за європейською формулою, коли в одному чи кількох селах разом із людьми працює фермер, який використовує місцеву робочу силу, а не привозить найманих робітників. Він там живе і дбає про інфраструктуру населених пунктів. Ми залучили цікавий канадський проект з розвитку молочарства, це ті кроки, які робила Галичина в 30-х роках. Думаю, що майбутнє села за кооперативним рухом. Тваринництво ще не розвивається динамічно. Але, для прикладу, в Дрогобицькому районі є ферма з вирощування овець — це просто фантастика. Це одна з найкращих ферм Європи. Непогано йдуть справи з вирощування свиней, хоча є ще екологічні проблеми, на які ми жорстко реагуємо. Що стосується ВРХ, тут швидко прибуток не отримаєш. Тому потрібні довготермінові проекти підтримки.
— За кордоном у місцевих муніципалітетах сидять пенсіонери і відставники, а у нас бізнесмени, підприємці, ректори. Як змінити ситуацію, аби найактивніші громадяни не йшли в ради по додаткові важелі впливу?
— Дуже важливо, щоб незалежно від попередньої роботи, чиновник не сидів, а працював. Маємо конкретний приклад в Бориславі. П’ять місяців ми попереджали міського голову: шановний, це добром не закінчиться, люди не терпітимуть твоєї бездіяльності. У підсумку, жителі Борислава винесли чиновника «на вулицю» — і правильно зробили. Ми завжди стоятимемо на боці громади.
— В облдержадміністрацію ви прийшли з міської ради — працювали першим заступником міського голови Львова. Чи змінилося щось у ваших підходах?
— Місце сидіння визначає точку зору (сміється. — Авт.). Зовсім інше навантаження, інша система. У місті все вертілося, люди тебе розуміли з півслова, тільки треба було лише дещо підправляти. Те, що маємо нині в обласній та районних адміністраціях, — це найгірший приклад безладу та непрофесійності. Існуюча система знівелювала бажання кадрів чимось займатися чи щось змінити. Можливо, виною стала часта зміна керівників.
П’ять місяців я намагаюся завести цю машину, але вона має настільки велику інерцію, та все-таки ми її зрушимо з місця. Я у цьому впевнений.
— Які виникають проблеми у стосунках із центром?
— Якщо щось іде на користь Львівщині, я готовий до співпраці. Величезний позитив — це довіра Президента України. Якщо на нараді область ставлять у приклад, тоді набагато легше розв’язувати проблеми з чиновниками нижчого рівня. Я своїм призначенням зобов’язаний тільки Президенту, тому мені легко працювати з будь-якими чиновниками.
— Раніше олігархічні клани часто робили спроби тиснути на голову ОДА. А як сьогодні?
— Швидше я роблю кроки, щоб дехто не виходив за рамки здорового глузду і пристойності. Маємо хорошу підтримку Президента України, є добра співпраця з міністрами. Маємо своє лобі у Верховній Раді — сорок п’ять депутатів. Ми кожного місяця зустрічаємося і обговорюємо наболілі питання.
— А конкретніше, що вдалося вирішити?
— Дороги Єврокарпатського регіону. Відкрите небо над Львовом. Кошти на перинатальний центр. Зміни до закону про автомобільні дороги. Це наші спільні добрі справи. Сьогодні львівське лобі досить серйозне.
— А що вам не подобається на Львівщині? Щоб ви змінили?
— Намагаюся щодня щось змінювати, щоб все ефективно функціонувало. І дуже важливо аби те, що зроблю, продовжувало працювати, коли я піду з цієї посади. Творити добро для людей — це найкращий результат.
— У кожного на устах сьогодні питання захисту України. На Львівщині — один із найбільших полігонів, де народжується сучасна українська армія.
— Ми не наголошуємо, але про це треба говорити: чи не найбільше військових, які пішли до Збройних Сил, — це вихідці з Львівщини. На превеликий жаль, наша область є другою за кількістю загиблих на війні. Не просто словом, а реальними вчинками львів’яни виборюють незалежність. Я постійно наголошую: ми на Сході України не тільки відстоюємо нашу державу, а свою хату. Завдяки українським воїнам снаряди від «Градів» не літають над нашими домівками. З іншого боку, є частина людей, які вважають, що їхня хата з краю. До них дуже просте запитання: що будете казати своїм дітям після нашої перемоги? Вони прийдуть і запитають: де ти, тато, був, коли виборювалась незалежність України?
Львівська область.
На знімку: голова Львівської ОДА Олег Синютка.
Фото Ігоря СЕНКАЛЬСЬКОГО.
