Рівнянин Олександр Дифорт, ставши зятем у селі Глибока Долина Демидівського району, завдяки своїй молодечій наполегливості «відвоював» у тещі й тестя половину паю (а це півтора гектара) і заклав сад з яблунями, грушами, сливами та десятком інших фруктових різновидів.

Побачивши успіхи зятя, тепер ті не жалкують за землею, яку звикли використовувати під зернові, картоплю, буряки, тим паче коли дізналися, що любов до саду в Олександра Дифорта — з діда-прадіда. Зокрема, від Михайла Шевчука, який «ще за Польщі», переселившись із села в Гощанському районі на хутір, заклав там воістину дивовижний сад — з усіма кращими сортами, найбільш плодоносними в західноукраїнському регіоні. Пізніше, вже за Союзу, садок викорчували в рамкам незрозумілої досі, але реальної на той час причини — боротьби з хутірськими поселеннями.
— Загалом це не перший сад, який я заклав, — каже Олександр. — Якось вирішив разом із товаришем вирощувати та реалізовувати саджанці плодових дерев. Тепер маю інший бізнес — переробку використаних полімерів. Але водночас не полишав мрії про власний великий сад, яку нині реалізовую в Глибокій Долині. Тепер, уже на четвертий рік від закладання саду, мені приємно чути від рідних та близьких, що я був правий і що садівництво в Україні — це перспективна галузь. Якщо, звичайно, нею розумно та правильно займатися... Принаймні щодня в садку є робота: то защепити саджанці, то розпушити землю біля них, то викоренити не-плодоносні пагони...
Ставку в своєму саду Олександр Дифорт зробив на низькорослі та імунні, захищені від хвороб, породи. Саджанці збирав по всій Європі — найбільше в Польщі, Чехії, Німеччині, Голландії... Не відмовився і від вітчизняних сортів. Особливо від «ренетів Симиренка». Ці яблука, вирощені з дичок відомим українським помологом Левком Симиренком, й досі найплодоносніші та найсмачніші. Що-
правда, потребують ретельного захисту від такої хвороби, як парша. Але водночас вони без грама «хімії», на відміну від імпортних, оброблених препаратами десять-п’ятнадцять разів, які в супермаркетах можуть лежати без порчі тривалий термін.
— Звичайно, без хімічного обробітку яблунь, груш, слив, які найбільш культивовані в садку, не обійтися, бо хвороб нині багато, і дерева потрібно або профілактувати, або лікувати, — каже садівник, — але цей процес можна мінімізувати фактично до нуля, якщо правильно доглядати за деревами.
— Я зробив ставку на низькорослі породи, які в Європі нині найпопулярніші, бо з кожного такого деревця ящик-другий плодів гарантований. Щоправда, через років сім-вісім такого інтенсивного плодоношення яблуні та груші перестають родити; їх викорчовують, насаджуючи нові, — продовжує Олександр Дифорт. — Наскільки зрозумів із власного досвіду, ще небагато хто із селян насмілюється віддавати пріоритет фруктам перед овочами. Та й наша ментальність ще не на належній висоті. Бо, приміром, коли ми заклали сад, то вже на другий день побачили, що вночі декілька десятків саджанців хтось викопав і поцупив. Відтак довелося довкола садка звести огорожу...
Вирощене у глибокодолинському садку розходиться фактично по всій Україні. Тож наразі дуже актуальним є питання зберігання фруктів. Для цього потрібен сучасний склад-холодильник — як заміна звичайним земляно-хвойним кагатам, які досі використовуються. Цей дідівський метод, звичайно, хороший, але потрібно йти вперед — до холодильних камер. А, отже, і до кращої якості продукції.

Млинів
Рівненської області.

 

 

Олександр Дифорт із ранньої весни ретельно доглядає дерева.

Фото автора.