У Міноборони схвалили концепцію Військово-медичної доктрини. Про це кореспонденту «Голосу України» повідомила один з її авторів волонтер-медик, кавалер ордена княгині Ольги Юлія Вотчер. За її словами, вкрай важливий документ готували волонтери, зокрема, добре знані у галузі медицини фахівці — доктор медичних наук, професор, полковник медичної служби Олег Шакера та кандидат медичних наук Геннадій Кіржнер.
— Нашу роботу благословив глава держави Петро Порошенко, — каже Юлія Вотчер. — Тому віримо, що після її розгляду в РНБО Президент підпише документ і почнеться його втілення в життя.
«Чий поранений? Це не наш, не візьмемо...»
— Військово-медична доктрина — це документ, що дасть можливість створити єдиний медичний простір, а його девізом є слова: «Людина, її життя — найбільша цінність», — наголошує Юлія Вотчер. — Коли доктрина набуде чинності, сотні скалічених молодих хлопців, і на полі бою чи в інших умовах АТО, і в мирному житті, отримають шанс на порятунок, а не залишатимуться наодинці зі своїми проблемами, як це часто буває нині.
Пані Юлія була присутня у Нових Петрівцях, коли Президенту показували нову техніку. Потрапити туди волонтеру було непросто. Але то окрема тема для розмови.
— Я запитала у Президента, а де техніка для медичного забезпечення? — згадує ту розмову з П. Порошенком пані Вотчер. — Розповіла, як особисто бачила, коли поранених садять на броню і в мороз везуть до мобільного шпиталю. Звичайно, мало кого довозять живим. Скалічені не витримують таких поїздок на танках. На чому везти? Говорила про інші проблеми медичного обслуговування в зоні АТО. Буває, пораненого запитують, чий він? Здавалося б, ідіотизм, бійця треба підбирати і чимшвидше доставляти на лікування, а вже там з’ясовувати, хто він — доброволець, нацгвардієць чи із ЗСУ. Але ж запитують, не вигадую. Якщо боєць не з їхнього виду військ, то кажуть, що це не їхній, і їдуть далі. Особливо цим грішать міліцейські підрозділи. П. Порошенко тоді запитав мене, що я пропоную. Сказала: всі питання медичного забезпечення мають регулюватися одним документом, над яким ми почали працювати ще під час Майдану. Вперше ця ідея була озвучена у штабі Національного спротиву у Києві на вулиці Трьохсвятительській, 7, де ми на той час перебували. Президент подумав і дав добро на продовження роботи над документом. Доручив допомагати нам міністру А. Авакову і комусь з Міноборони.
Волонтери думають, як допомогти, а чиновники — як украсти
Співрозмовниця переповідає один з випадків спілкування з поважним працівником військового відомства. Коли йому принесли документ на підпис, той подивився і відповів: «Це ж усе треба ще переварити, а часу нема». «У декого з кабінетних чинуш «непереварюваність», — з сумом каже волонтер. — У той час коли на передовій щодня гинуть люди, у багатьох міністерських кабінетах живуть і працюють по-старому. Ви чули заяву одного із заступників міністра оборони про те, що до серпня бійців перевдягнуть у літню форму? Ніби літо починається у серпні». Проблема з обмундируванням, як і раніше, залишається вузьким місцем для тих, хто бере участь в АТО. Так стверджує співрозмовниця.
— Волонтери думають, як допомогти бійцям, чиновники — як украсти, — продовжує пані Вотчер. — На виставці, яку організувало Міноборони, побачила на одному із стендів медичні ноші. А ми перед тим теж розробили свій варіант. Наш коштує 300 гривень, а тут пропонують за 700. Намагаюся з’ясувати у представника, як вони вийшли на таку ціну, запитую про вартість матеріалу. Той зрозумів, що його притискають до стінки, відповідає: «Проходьте далі, не заважайте працювати». Коли на кордоні з мене вимагали 1,5 тисячі євро хабара за дозвіл на ввезення двох автомобілів медичної допомоги, одразу здала тих митників київському начальству. Не знаю, чим для них це закінчилося, але чиновники, як і при попередній владі, впевнені, що їм усе зійде з рук.
Вінничанка Юлія Вотчер сім місяців провела у районі бойових дій. Саме за волонтерську працю глава держави нагородив її орденом княгині Ольги. На запитання, коли закінчиться війна, пані Юлія відповіла: «А вона ще не починалася, ще все попереду». За її словами, оборона тримається здебільшого на патріотизмі. Каже, якби не добровольці, Путін, мабуть, уже б зайшов далеко у глибину нашої території.
— А що війна ще попереду, це не мої слова, про це вам скажуть на передовій, — продовжує співрозмовниця. — Зрештою, такої само думки кожен, хто хоч раз побував там і спілкувався з бійцями. Та й тут, у тилу, не важко здогадатися, з якою метою Росія продовжує перекидати на Донбас техніку. Мабуть, не для того, щоб її потім повертати на свою територію. У будь-якому разі вони залишать її на Донбасі. Але хай там як, ми все одно переможемо. Кажу так, бо знаю, які відважні бійці протистоять російсько-терористичним військам. Зробити це можна було б швидше. Треба, щоб армією і її підрозділами керували патріоти і фахівці. Тому слід не тільки техніку готувати, а й думати про те, як надавати медичну допомогу — і під час бою, і після нього у госпіталях, як створити умови для реабілітації.
Вінницька область.
Один з авторів Військово-медичної доктрини Юлія Вотчер (ліворуч) і голова правозахисної організації солдатських матерів Людмила Менюк з портретом 23-річного сина Станіслава, який десять місяців тому загинув в АТО.
Фото автора.
