Сьогодні українські військові годують населення Донбасу, тоді як носії «руського міра» активно гатять по них із мінометів та артилерійських установок! Днями наші бійці доставили сім тонн продовольства для трьох тисяч мешканців міст, що розташовані поруч із лінією зіткнення.

 

Під час чергової поїздки група координації цивільно-військового співробітництва при штабі АТО доправила допомогу не до одного, а до трьох населених пунктів Донеччини, що перебувають у безпосередній близькості до лінії розмежування сторін: Селидового, Мар’їнки та Красногорівки.


До складу Селидівської міської ради, крім самого Селидового, входить ще сім населених пунктів — Вишневе, Гостре, Гірник, Комишівка, Курахівка, Українськ та Цукурине. Це, до речі, за словами представників органів місцевого самоврядування, є неабиякою проблемою: населених пунктів сім плюс один, а кошти виділяють, як на одне місто. Загалом на території Селидівської міської ради мешкають майже 54 тисячі осіб, із яких приблизно 24 тисячі — безпосередньо в місті. Та, крім місцевих мешканців, тут проживають на сьогодні понад 15 тисяч переселенців із населених пунктів, які були захоплені російсько-терористичними військами.


— Для нашого міста цифра в понад 15 тисяч осіб — це чимало, — розповідає директор Селидівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді Олена Чубарь. — Проте ми намагаємося максимально полегшити переселенцям тяжкі умови життя біженця. Вся гуманітарна допомога, привезена цього разу представниками Донецької обласної державної адміністрації спільно з українськими військовими, призначена для розподілення саме серед переселенців.


За словами Олени Василівни, дуже добре, що серед гуманітарного вантажу левова частка — це продукти харчування для дітей та памперси, адже в переселенців — понад 200 немовлят та малюків. Із дітьми старшого віку проблем немає: всі вони відвідують дитячі садочки й навчаються у школах, яких у Селидовому відповідно 12 та 13. Проблемним питанням є допомога дорослим переселенцям, і особливої уваги потребують люди середнього віку, адже роботи для них у дотаційному місті немає.


— У Селидовому немає прибуткових підприємств, — продовжує Олена Василівна, — тому влаштуватися на роботу неможливо, адже вакансій — нуль. Єдина шахта, що розміщується в місті, нині закривається, а три інших, що функціонують у межах міської ради, ледь жевріють...


Окрім працевлаштування, великою проблемою є розселення переселенців: у місті немає жодного гуртожитка чи бодай фонду службового житла. Відтак приїжджі або селяться в домівках родичів чи знайомих, або винаймають житло. У цьому міська влада, на жаль, допомогти біженцям не може. А ось із розподіленням доставленої військовими «гуманітарки» — без проблем.


До прифронтових Мар’їнки та Красногорівки, крім продуктів, військові групи ЦВС разом із представниками Донецької обласної військово-цивільної адміністрації повезли і тенти для перекриття зруйнованих дахів. Останнє є допомогою Євросоюзу. Минулого разу військові доставили сюди 1200 рулонів руберойду для цих цілей, а тепер представники влади вирішили для спроби привезти імпортні тенти. Вони сподобалися мар’їнцям і красногорівцям набагато більше своїми якістю та зручністю у використанні, тож наступного разу в переліку предметів, що увійдуть до складу гуманітарного вантажу, будуть, очевидно, й тенти.


Якщо в Селидовому розвантажували МАЗ місцеві рятувальники з ДСНС, то у двох населених пунктах, що є передмістями окупованого Донецька, під дощем працювали жінки з міських рад, тому за роботу взялися самі офіцери групи координації ЦВС.


— Жодне підприємство в Мар’їнці не працює, — розповіла представниця Мар’їнської міської ради, яка побажала, з огляду на близькість терористів, залишитися невідомою. — Тому, звичайно, мешканцям міста дуже важко виживати в таких умовах. Роботи немає, соціальних виплат — також, практично кожної ночі ми змушені сидіти в підвалах — дійшло до того, що деякі люди навіть не виходять із підземель...


— До початку бойових дій, понад рік тому, в нашому місті мешкали понад 16 тисяч людей. Залишилося заледве 9 тисяч. Але люди повертаються, — каже заступник міського голови Красногорівки Ірина Журавльова. — І найбільшого притоку наших містян ми чекаємо зараз, адже закінчився навчальний рік у дітей, і люди починають повертатися до своїх осель.


У Красногорівці, яка є, по суті, передмістям Донецька (до колишнього обласного центру звідси лише п’ять кілометрів), найбільші проблеми — це відсутність газу та води. Газу немає в місті вже рік, а водопостачання протягом року відновлено лише в частині населеного пункту. Але, запевняють Ірина Борисівна та її підлеглі, варто лише з’явитися газу — і життя в місті знову завирує: відновить роботу Красногорівський вогнетривкий завод, з’являться робочі місця, і люди почнуть повертатися масово.


Також чималою проблемою красногорівців є відсутність миючих засобів різного призначення — про це говорили під час зустрічі всі жінки, які намагалися власноруч розвантажити «гуманітарний» МАЗ. Утім, сподіватимемося, представники обласної адміністрації почули слова мешканок Красногорівки та інших міст і їм буде надано необхідну допомогу.


— Проблем із доставкою гуманітарних вантажів немає, — зауважує начальник групи координації цивільно-військового співробітництва полковник Іван Зінько. — Ми підтримуємо постійний зв’язок із Донецькою обласною військово-цивільною адміністрацією й нарощуємо співпрацю. На черзі — доставка ще майже 30 тонн продовольства до населених пунктів, що перебувають у безпосередній близькості до лінії розмежування сторін, за цією програмою, а також плани на майбутню роботу.


Олексій ТРИГУБ («Крила України»).

 

Під час розвантаження гуманітарної допомоги.


Фото автора.