У селах і містах Донеччини українські військові стають своїми
На вході до розташування підрозділу 36-ї окремої бригади берегової охорони зустрічає пес на прізвисько Веня. Налаштований дружньо і з цікавістю поглядає на гостей. Це — один із чотирилапих підопічних, який прибився до бійців в одному із сіл. Тварини в зоні АТО — окрема тема, близька кожному. Є ті, яких військові возять із собою з позиції на позицію.
— Був у нас пес, німецька вівчарка. Господар виїжджав і залишив. Пес із нами пройшов і Талаковку, і Гнутове, в Широкиному був. Спав у нашому бліндажі. Тварини відчувають наближення обстрілу, і ми знали: якщо відбіг у куток — значить, обстріл буде. Коли відправлялися на ротацію, знайшли місцевого мешканця в Тополиному Володарського району. Передали йому собаку. Там добре: є вольєр, пес гуляє, доглянутий. Була ротація, ми приїздили, заходили в гості, принесли гостинці. Тримали й котів — щоб мишей ловили, — розповідає про підопічних один із офіцерів бригади із позивним «Апостол».
Для морських піхотинців, які нині несуть службу в зоні АТО, звичними стали степові пейзажі. Із перших днів перебування на Донеччині бригада тісно співпрацює із місцевим населенням. У Тополиному розпитали сільського голову про проблеми. «Нашими силами і силами волонтерів відремонтували дах будівлі дитячого садочка. А потім туди завезли продукти, щоб діти могли не лише снідати, а й обідати та вечеряти, якщо батьки залишали їх на тривалий час. Школам Володарського району допомогли спортінвентарем. Також віддаємо продукти для малозабезпечених мешканців. Такі є в кожному селі», — каже співрозмовник.
Частими гостями є бійці підрозділу у школах на уроках мужності. Навіть проводили зустрічі воїнів трьох поколінь: ветеранів Другої світової, афганців та бійців АТО. Така форма патріотичної роботи дуже сподобалася і педагогам, і учням.
Нещодавно в Мангуші Першотравневого району пройшли патріотичні спортивні змагання між підрозділами Збройних Сил України, добровольчих батальйонів та місцевих шкіл. «Перше місце виборола наша бригада, а призовий фонд віддали на потреби школи», — зазначив офіцер 36-ї бригади.
Допомагають не лише військові, а й волонтери з усіх куточків України. Із Хмельницької, Полтавської, Чернігівської, Львівської областей передають канцелярське приладдя для школярів, будматеріали і харчові продукти для шкіл і дитсадків. У свою чергу місцеві громади йдуть назустріч військовим. «Апостол» запевняє, що конфліктів не виникало. «Щоправда, мешканці одразу запитували: «Ви Збройні Сили чи добровольчі батальйони?» Виявляється, із батальйонами у них раніше були непорозуміння. До кадрових військових більше довіри. Ми завжди знаходимо спільну мову. В жодному населеному пункті нас не сприйняли як ворогів».
«Не за владу, а за народ»
На війні є місце і подвигу, і відпочинку. Про це ми говорили із заступником командира батальйону «Донбас» Сергієм Філіпповим (на знімку). Кожні п’ять днів до Широкиного вирушає чергова зміна. Потім — ротація. Cело зруйноване, але ознаки мирного життя пробиваються навіть під обстрілами.
— Городики засіяли кропом, цибулею, петрушкою. Бійці кажуть, скоро достигнуть абрикоси. Якщо ви приїдете під час затишшя, можуть посмажити курячі стегенця чи рибу приготувати на відкритому вогні. Наче пікнік. Ось тільки між будинками бігати треба, щоб снайпер не влучив, — змальовує деталі побуту заступник командира батальйону.
«Тиждень тому приїхав на позицію. Стоїть замаскований великий станковий кулемет. Неподалік дивиться спостерігач. А поруч курка несе яйце. Війна і мир», — додає Філіппов. Пригадує випадки, коли звичайні люди підходять до бійців і передають продукти:
— Прощалися з одним із наших загиблих хлопців і заїхали до магазину. Підходить жінка. Каже, бачила нас на похороні і хоче передати цукерки, величезний пакет. Люди підходять, бачать емблему «Донбасу». І просять: «Хлопці, не залишайте нас».
Не всі місцеві думають однаково: є й такі, які висловлюються проти розташування військових підрозділів. «Намагаємося донести: ми приїхали для того, щоб тут не було війни, щоб обороняти цю територію. Іноді закидають, нібито ми захищаємо київську владу. Але кожен військовослужбовець присягається захищати свій народ, територіальну цілісність і незалежність держави. Ми не воюємо за владу — ми воюємо за свій народ, за свої землі, за права наших громадян. І коли ми пояснюємо це людям, багато хто переходить на наш бік», — підкреслює морський піхотинець «Апостол».
Його обидва прадіди по батьковій лінії — учасники Другої світової війни. Офіцер переконаний: здавати Донбас не можна в жодному разі. «Мої прадіди Василь Костянтинович і Федір Якович починали війну із визволення України. Один прадід дійшов до Берліна, нагороджений орденом Слави — найвищою солдатською нагородою тих часів. Наші діди і прадіди не шкодували себе, у мене в жилах тече їхня кров. І як дивитися потім у вічі, знаючи, що ми відступили, здали територію? Особисто мені буде не по собі», — зізнається офіцер.
Донецька область.
Морські піхотинці із 36-ї окремої бригади берегової охорони несуть службу у зоні АТО.
Фото автора.
