Автобус до Донецька, який вирушає із привокзальної площі у Костянтинівці, — звичайна маршрутка, тільки під сидіннями — мішки з піском. Час від часу водій зупиняється, щоб охолонув мотор. Салон, де понад 20 місць, заповнений лише наполовину. «Після того як суворо стали вимагати перепустки, людей зовсім мало. Сьогодні з Донецька везли лише трьох», — пояснює жінка-кондуктор.

За кілька хвилин спалахує скандал: чоловік років шістдесяти відмовляється платити за проїзд.


— Ви здуріли — 130 гривень! Де таку ціну знайшли? Це коштувало 80 гривень. А пільги? Я пенсіонер.


— Зараз заїдемо на заправку і там покажеш своє пенсійне посвідчення. На заправці пільг немає! — підвищує голос водій.


До суперечки підключаються інші пасажири. Під тиском «громадської думки» чоловік розплачується, але продовжує висловлювати невдоволення.


Із зупинками на «шопінг» і блокпости


У Селидовому автобус робить зупинку біля магазину і ятки з овочами. Біля продавчині одразу шикується черга. Попутники навперебій купують капусту й огірки по 15 гривень, а також картоплю по 4 гривні за кілограм. Віднісши два пакети до автобуса, двоє жінок повертаються і стають у чергу знову. «Пощастило! — не приховує задоволення одна з пасажирок. — У нас у Торезі капуста по 35, огірки — по 40, а помідори взагалі по 90 гривень».


На блокпосту «Георгіївка» довжелезні черги: автомобілі — в одній, автобуси — в іншій. «Години на три з половиною», — припускає водій. Обабіч дороги стоять і сидять пасажири. Оскільки черги на блокпосту постійні, то місцеві мешканці налагодили нехитрий «бізнес»: продають пиріжки, домашній компот і морозиво. Попит є, адже багато пасажирів не розраховували на тривалу зупинку.


Дівчина з нашого автобуса проходить на початок черги і нараховує 70 автобусів і маршруток. Є ризик, що ми не встигнемо пройти контроль до часу закриття блокпоста. Перспектива ночувати в автобусі чи в полі не дуже подобається. Супутниця витягає з автобуса валізу, я — сумку, і ми вирушаємо вперед. Просимося до першої в черзі маршрутки, яка їде з Краматорська.


До салону заглядає боєць із синьо-жовтою нашивкою на рукаві. «Куди їдемо? До Донецька? А як би й мені з вами до Донецька поїхати? Ніколи не був там», — жартує. «Залюбки. Нам теж дуже хочеться побачити вас у Донецьку», — підтримує українською мовою діалог попутниця. В окупованому місті люди навчилися впізнавати однодумців за натяками. Наприклад, за мелодією «Океану Ельзи» в телефоні.


Оскільки чоловіків призовного віку в автобусі немає, на українському блокпосту нам не приділяють великої уваги. Перевіряють паспорти і перепустки через лінію розмежування.


На першому блокпосту самопроголошеної «ДНР» озброєний чоловік вимагає розгорнути паспорт із пропискою і цікавиться у кожного пасажира, звідки він їде. «Із Києва», — зізнається дівчина, яка запрошувала українського бійця до Донецька. Бойовику відповідь не подобається. «Що ви там робили?» «У гості їздила». Чекаю більш прискіпливого допиту, але увага перевіряльника переключається на дідуся з переднього сидіння.


— Чому ви мені паспорт до рук не даєте?


— Я думав... У вас руки пітні, мокрі. А це ж документ...


— У мене — мокрі руки? Та хто ти такий, щоб сперечатися! Показуй, що везеш!


Молодик переходить на «ти» і змушує пенсіонера вивернути сумку. Так само знервовано перетрушує багаж інших пасажирів. Грюкає дверима і пропускає автобус.


За кілька кілометрів — Донецьк. На стелі на в’їзді до міста вже немає м’якого знака: зняли.


Рублі беруть неохоче


У місті — підкреслено чисто та безлюдно. Навіть у розпал робочого дня. Багато зачинених офісів і магазинів: вікна забиті фанерою, на дверях — замки. Втім, базар торгує. Ціни на продукти щонайменше вдвічі вищі, ніж на українській території: картопля — 10—15 гривень, молода картопля — 40, цибуля — 22, цукор — 21—23, курячі яйця — 27—29 гривень за десяток. Попри економічну блокаду, на ринку можна придбати будь-які українські продукти. Банківські картки не ходять, банкомати не працюють, але в деяких «точках» можна отримати готівку — за 5 відсотків від суми. Більшість цінників написані у двох валютах: гривні та рублі. Розплачуються за курсом 1:2, але помітно, що рублі продавці беруть неохоче: адже закуповують товар за гривні.


Атмосфера в Донецьку нагадує часи СРСР: жодної конкуренції, жодної альтернативи. Зникли газетні розкладки: періодику на зразок газет «Новороссия» і «Донецкая республика» можна придбати лише в кіосках. І черги: за гуманітарною допомогою, за пенсією. У відділеннях так званого «центрального республіканського банку» чергу займають о п’ятій ранку. Саме через цей банк змушують вносити виручку підприємців, а мешканців — оплачувати електроенергію та комунальні послуги. 


«Люди звикли до війни, і це найсумніше. Увечері чую — гримить, десь стріляють. А батьки і не думають забирати дітей із пісочниці. Втяглися вже», — ділиться спостереженнями місцева мешканка Олена. Жінка розповідає про випускний у дитячому садочку, куди ходять її двоє дітей. «Зібралися заледве 20 дітей із батьками. І поруч — інший садочок, там тепер база військ «ДНР», вони там живуть, техніка стоїть. Уявіть собі — діти граються, а поруч — озброєні люди. Завідувачка сказала, що попросила «сусідів» не стріляти в день випускного», — додає співрозмовниця.


Донецьк.

 

Ятку з овочами оточили пасажири із Донецька: купують овочі на українській території.

 

Фото автора.