У штабі координаційного центру патріотичних сил «Новий Маріуполь» в одній із кімнат розташувалися жінки, які плетуть маскувальні сітки для військових та «кікімори» для розвідників. Світлана Куп’янська приходить допомагати після роботи чи у вихідні. Коли була у відпустці, волонтерила щодня.
«Ми не можемо воювати, але прагнемо зробити щось інше. А як по-іншому? Не уявляю. Наші хлопці там узагалі життя віддають. Хоча у нас на роботі я одна така. Решта — люди, які, образно кажучи, ходили на «референдум». Своєї думки вони не змінили. Швидше за все — знизили рівень гучності», — ділиться спостереженнями співрозмовниця.
Керівник «батальйону «кікімор» — так жартома називають рукодільниць — Наталя Грекова вважає, що нині примирення з опонентами, які рік тому підтримували «русский мир», неможливе. «Лише терпіння. Можуть стертися гострі кути, якщо настане економічний добробут. Але попереду ще складні часи. Підвищення комунальних тарифів, інші негаразди. На жаль, у суперечці нам крити немає чим. Але незважаючи на проколи верхівки, працюємо не для уряду, а для реальних пацанів».
Сотні і тисячі звичайних людей сьогодні допомагають обороняти приморське місто. Збирають гроші на потреби військових, готують і розвозять їжу на блокпости, відвідують поранених у шпиталі, шиють і ремонтують спецодяг тощо. У приміщенні волонтерського об’єднання стоїть скринька для пожертв. Заходить хлопець і починає вкидати до скриньки гроші — купюра за купюрою. «Друзі мені на операцію зібрали. Вдалося домовитися, щоб прооперували безплатно. А гроші вирішив віддати для військових», — зазначає відвідувач.
Двоє бійців під’їжджають забрати куплений волонтерами генератор. Це 72-га бригада, з якою у маріупольців особливо тісні стосунки. Саме цей підрозділ першим з’явився на блокпостах навколо міста у травні 2014-го.
— Минулого літнього сезону їздила мимо блокпосту на дачу. Спитала: «Хлопці, щось вам треба?» — «Ні, нічого не треба». Все ж таки привезла на перший раз шкарпетки. Так і почала їздити постійно. Спостерігала, як, минаючи блокпост, багато хто передавав хлопцям то пляшку води, то печиво, то пиріжки. Нехай не всі, але достатня кількість людей, які допомагають і тепер, — каже Оксана Зайцева із волонтерського об’єднання «Майбутнє Приазов’я».
Представники військового підрозділу, які приїхали за генератором, просять не називати їхні прізвища. Один — із Білої Церкви, другий — зі Львова. В АТО вже рік.
— Трапляються такі, хто закидає: мовляв, а чого ви сюди приїхали? Як це — чого? Захищати свою Україну, — пояснює один із бійців.
Питання, яке хвилює маріупольців сьогодні найбільше, — чи не залишать рубежі сили АТО, чи не стане місто розмінною монетою «мирних домовленостей» із терористами. «Як її можна залишити — цю територію? Якщо у вас є трикімнатна квартира і одну кімнату забрати — ви погодитеся? Уже багато хлопців за цей край полягли. Його вже віддавати не можна», — переконані військові.
...До кімнати, де жінки виготовляють маскувальні сітки, забігає чоловік: приміряє майже готову «кікімору». Це місцевий доброволець, який нині воює в одному з підрозділів. На думку співрозмовника, влада повинна піти назустріч мешканцям прифронтових зон і надати пільги: наприклад, звільнити від певних податків. «Населення, яке живе в зоні АТО, натерпілося за цей час. Потрібно повернути довіру. Зробіть послаблення — і народ по-іншому дивитиметься на ситуацію. Відчуватиме, що про нього хтось турбується».
Пряма мова
Марія Подибайло, координатор центру патріотичних сил «Новий Маріуполь»:
— Ситуація війни створила можливості для формування активної громади в місті. Потрібно розуміти соціальну структу ру і менталітет у Маріуполі, де існували конформістські настрої та монопольна структура економіки. Середній клас, малий і середній бізнес не були сильними і зазнавали тиску. Війна змінила умови. Чиновники виглядали розгубленими, вони обмежені інструкціями — ми ж не обмежені нічим. Формується громада, формуються інститути громадянського суспільства. Це те, чого раніше не було. Щоб отримати певні інструменти впливу, ми сформували громадську раду. Міській владі вже важче діяти за попередніми схемами, а до нашої думки прислухаються.
Світлана Куп'янська приходить виготовляти маскувальні сітки після роботи і у вихідні.
Оксана Зайцева стала волонтером після того, як навколо Маріуполя з'явилися блокпости українських військових.
Марія Подибайло.
