Візитівка: від і до...
У місті діє шість промислових підприємств, що спеціалізуються на виробництві й перерозподілі електроенергії та виконанні робіт промислового характеру. Найбільшим серед них, який, по суті, дає роботу більшості южноукраїнців, звісно, є відокремлений підрозділ «Южно-Українська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
А це, у свою чергу, і визначає специфіку праці активного населення, де переважають дві профілюючі галузі: промисловість та будівництво. Саме вони формують дохідну частину бюджету міста, забезпечуючи функціонування соціальної інфраструктури та об’єктів життєзабезпечення.
— Усе, що необхідно для життя в сучасному місті, є, — каже виконуючий обов’язки міського голови Южноукраїнська Дмитро Мірошник (на знімку). — Діють, зокрема, п’ять дошкільних навчальних закладів, центр розвитку дитини «Гармонія», чотири загальноосвітні школи, гімназія, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, Южноукраїнський професійний ліцей, позашкільні заклади, серед яких центр дитячої та юнацької творчості та станція юних техніків. Є Палац культури «Енергетик», інформаційно-культурний центр «Імпульс», бібліотека компанії «Енергоатом», низка комунальних закладів: міські бібліотеки для дорослих і для дітей, дитяча школа мистецтв, музейний комплекс козацької слави та військової техніки.
Для занять спортом ще в перші роки існування міста створено потужну базу, яка й сьогодні діє та примножує спортивні традиції. Це комбінат культурно-спортивних споруд «Олімп» із 25-метровим басейном, два стадіони, п’ять спортивних залів та два басейни в закладах освіти, шістнадцять спортивних майданчиків, два корти, баскетбольний майданчик, три футбольні поля та два майданчики зі штучним покриттям для міні-футболу.
Мешканців міста обслуговує єдиний медичний заклад — Спеціалізована медико-санітарна частина, у складі якої три поліклініки (дитяча, доросла та стоматологічна), стаціонар на 230 місць, жіноча консультація, станція швидкої допомоги, аптека.
— Сказати, що хапаємо зорі з небес, було б перебільшенням, проте місто живе звичними трудовими буднями, в постійному ритмі, — кажуть у міськраді. Дякувати Богу, що попри всі негаразди останніх років вдалося зберегти і саме місто, і його інфраструктуру в первозданному вигляді.
А й справді, місто прекрасне, чисте, акуратне, як на картинці... Цілодобово є гаряча й холодна вода. Відсутні проблеми з опаленням. Майже немає боржників. Платежі населення за комунальні послуги становлять 96—98 відсотків. Хоч ціни за комуналку дещо менші, ніж в Україні, однак і тут вони не дешеві. Серед незручностей у місті називають відсутність приміщення РАЦСу, куди можна було б приїхати молодим парам, розписатися, оформити інші врочисті події. Тому планують у найближчі рік-два вирішити це питання. Закладено в місті парк імені Т.Г. Шевченка, але він потребує опорядження і догляду. Тож це також на черзі.
Як і всюди, не вистачає ресурсів. Свого часу міська влада накинула оком на недобудовану лікарню — чотириповерховий довгобуд. Хочуть зробити гуртожиток для медичних працівників. Бо таки є проблеми з персоналом. Лікарів не вистачає, а ті, хто нині працює, не сьогодні-завтра підуть на заслужений відпочинок. От і постало питання: чим привабити молодих спеціалістів? Адже за пристойної зарплати великих перспектив стосовно професійного зростання не передбачається. Навіть найзатятіші оптимісти чудово розуміють, що місто повноцінно існуватиме й розвиватиметься поки працює АЕС.
Добробут населення залежить від наявності роботи на станції. Очевидно, що настане час, коли гострим буде питання, чим зайняти людей? Тому вже сьогодні міська влада переймається пошуками інвесторів. А вони не поспішають. Бо коли й не лякає наявність поруч атомного виробництва, то й великого оптимізму цей факт не додає. Та й вільних площ для розвитку якогось нового великого бізнесу в Южноукраїнську не так уже й багато. Отож залишається сподіватися на децентралізацію та адміністративно-територіальну реформу. Хоча, з одного боку, сама громада не дуже цього хоче, бо бюджетом, який можна було б витратити на благоустрій міста, доведеться ділитися з приєднаними населеними пунктами. Але є в цьому і свої плюси. Із приєднанням нових громад з’являться й нові землі, а це, у свою чергу, дасть можливість розвивати нові напрями господарювання.
— Була пропозиція іноземних інвесторів відкрити тепличний комплекс, — згадують у міськраді. — Чом би й ні? Дешеве тепло. Зручне місце розташування. На півшляху від великих обласних центрів Одеси, Кіровограда, Миколаєва... Та через події останнього часу перемовини поки що зайшли у глухий кут. Отож на сьогодні якихось грандіозних пропозицій не надходило. Проте варто зазначити, що керівники міста досить активно шукають інвесторів, однак головне своє завдання бачать у збереженні надбаного.
За принципом «хто в ліс, хто по дрова» громади жити не повинні
Виконуючий обов’язки міського голови Южноукраїнська Дмитро Мірошник небагатослівний, навіть про найскладніші, здавалося б, проблеми міста із 40-тисячним населенням, за очевидної заклопотаності на обличчі, розказує рівно й без емоцій, немов вселяючи нам свою впевненість в їхньому близькому розв’язанні.
— Дмитре Миколайовичу, чи стало місту — і громаді, і владі — жити легше з першими кроками реформування місцевого самоврядування?
— Якщо йдеться про бюджетний процес, зміни внаслідок прийняття парламентом нового Бюджетного кодексу, то тут є і мінуси, і плюси. Порівняння показників першого й початку другого кварталів з ідентичним періодом минулого року на користь нинішнього: наповнення южноукраїнського бюджету становить у різних сферах від 106 до 112 відсотків. Насамперед за рахунок податку на нерухомість. Але водночас зазнаємо істотних втрат на прибутковому податку на фізичних осіб. Адже на АЕС зарплати високі, а це 7 000 працюючих, тому вилучення цієї статті на користь центру позначилося відчутно. Проте перспектива в нас, на мій погляд, хороша.
— Але все-таки перевиконання бюджету в принципі «закриває» фінансові потреби міста?
— Життєвий закон непорушний: грошей завжди не вистачає. Я, звичайно, перебільшую, але хочеться зробити і те, і те, щоб городянам жилося краще. Крім того, певні проблеми виникли у зв’язку з передачею у відання міста медсанчастини, що колись належала до МОЗ, міністерство ж її й фінансувало. За новим Бюджетним кодексом фінансове забезпечення місцевих медзакладів стало справою місцевої влади. І якщо торік фінансування становило для Южноукраїнська 45 мільйонів гривень, то в нинішньому виділено лише 25 мільйонів. Решту треба «вийняти» з бюджету міста. Хоч би там як, вважаю, що це правильно. Якщо ми хочемо нормально жити, то повинні вміти заощаджувати. Дивіться: медсанчастині, по суті, не вистачає 25 мільйонів. Минуло вже півроку, ми виділили їй 8 мільйонів, і поки що, слава Богу, більше вона не просить. Тобто затягли пасок, внесли корективи в організацію роботи. До речі, в Миколаївській області запускається проект із страхової медицини, і ми сподіваємося, що туди потрапить і Южноукраїнськ.
Нещодавно, до речі, була обласна нарада й голова облдержадміністрації називав цифри по Миколаївській області. Так, сильно доводиться затягувати паски, але водночас унаслідок бюджетної реформи всі райони мають бюджет більше торішнього. Якби тільки не інфляція. Хоча наші села отримали менше. Тому на порядку денному гостро постало питання про об’єднання громад.
— Тобто про адміністративно-територіальну реформу?
— Авжеж. Що стосується Южноукраїнська, то просто на-прошується приєднання до нього прилеглих сіл Костянтинівки та Бузького. З першим, до слова, пов’язано будівництво нашої АЕС. Унаслідок сільські громади отримають можливість користуватися міською інфраструктурою, доступ до сучасної та кваліфікованої медичної допомоги, різних послуг, а місто стане привабливішим для інвесторів.
— Виходить, перші кроки реформи вселяють оптимізм?
— У будь-якому разі, оцінка їх — більш ніж позитивна. До того ж вибору іншого, альтернативи, як на мене, в нас немає. Знаєте, ми ніби йшли-йшли й дійшли до тієї точки, коли треба щось робити. Якщо не робити нічого, за нас це ніхто не зробить. Через це пройшли всі країни Європи. Їм теж було важко. Так, реформи в них здійснювалися швидше, але такий уже в нашого народу менталітет — привчити його до чогось нового дуже важко. Вважаю, що реформи — це правильно, їх потрібно обов’язково здійснювати. І в принципі вірю, що через рік-два й у нас все стане добре.
— Сьогодні на слуху майбутні місцеві вибори. Як, на ваш погляд, їх варто було б провести, щоб вони стали продовженням і децентралізації влади, і демократичних змін в українському суспільстві? І яким би вам, вашим колегам і землякам-южноукраїнцям хотілося б бачити новий закон про місцеві вибори?
— Ми часто обговорюємо ці питання з нашими депутатами. І переважно пристаємо до того, що вибори повинні пройти за відкритими партійними списками в поєднанні з мажоритаркою. 50 на 50. Чому? Тому що знаємо, що таке політика, що таке партійна дисципліна, що найчастіше йде врозріз з інтересами й думкою людей. І якщо вибори проходитимуть винятково за партійним принципом — отримаємо те, що було: «партія сказала — ти мусиш зробити». Ось чому потрібна й мажоритарка: обрані на її основі депутати будуть ніби «розбавляти» партійні коаліції, доповнювати роботу ради своїм баченням питання і власною позицією. І головне, що ніхто на них не зможе вплинути. Принаймні, я бачу так. І в нашій раді бачення таке саме. Так, партії мають право бути, але повинна бути й альтернатива думок, і рішення потрібно приймати в інтересах насамперед громади. Адже в житті як: є друзі, в тому числі й однопартійці, але тільки-но на носі вибори, зіштовхуються інтереси — й починається ворожнеча. Але ж у разі, якщо якась партія матиме певну перевагу, але не більшість, доведеться йти на домовленості. А це означає, що знову один одного до себе кликати, домовлятися, поступатися з того або того питання. Як на мене, це буде правильно. Це й буде демократія. Тобто є партії, що прагнуть до масштабних перемог, і є депутати, обрані в наших дворах, кварталах, в яких виборці зможуть запитати конкретно й поіменно: «Я тебе обрав, відстоюй, будь ласка, мої інтереси». З другого боку, йти на чисту мажоритарку, вважаю, неправильно. Це буде «хто в ліс, хто по дрова». Жити за таким принципом громади не повинні. Тому я за відкриті списки — раз, і мажоритарку — два.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
