У середині травня 1891 року подружжя Івана та Ольги Франків разом з дітьми прибуло в село Колодяжне, що під Ковелем, у родинну садибу Косачів.

Франки були в Колодяжному бажаними гостями, про що свідчить лист Лесі Українки до Ольги Франко, написаний 9 травня 1891-го: «Вельмишановна Пані Ольго Федорівно! Вибачайте, що відповідаю на лист, не до мене писаний, але се вийшло через те, що мами нема вдома, і я, прочитавши Ваш лист, зважила, що можу дати Вам такі самі інформації, як і мама. Хотіла би Вас конечно побачити до свого від’їзду в Крим, отже, було б мені дуже жаль, якби Ви через нас затрималися з виїздом. Отже, й відповідь на Ваше запитання: до нашого села з двірця (залізничного вокзалу. — Авт.) треба їхати 7 верст, а переїзд сей хай Вас не турбує, бо тепер, як знаємо, коли прибудете, то вишлемо коні на двірець... До побачення, ждатиму Вас у суботу (ймовірно, 16 травня. — Авт.). Цілую щиро Вас і діточок».
Гості розминулися з Петром Косачем та Оленою Пчілкою, які виїздили у своїх справах. Але через кілька днів вони таки зустрілися. Тож Іван Франко мав нагоду вдосталь наговоритися з Лесею Українкою. Згадаємо лише про одну деталь цих Франкових гостин.
Перебуваючи в Колодяжному лише тиждень, Іван Франко віддався своїй улюбленій справі — рибальству. Ловив раків та в’юнів у невеликому ставку, що був у косачівському саду.
— У намулі сажавки водилися раки, — згадувала молодша сестра Лесі Українки Ізидора Косач-Борисова, — і я пам’ятаю, як Іван Франко з захопленням ловив їх. Пригадую, як він, убраний, бродив у воді, і коли вилазив з води, то спокійно відривав п’явки, що, бувало, начіпляються йому до босих ніг. На нас, дітей, це робило велике враження.
Спогад про перебування Франка в Колодяжному лишила Ольга Косач-Кривенюк та син поета Тарас.
Ставок, де любив рибалити Іван Франко, зберігся й понині. На початку 1980-х на його березі було встановлено скульптури Лукаша, Мавки і Долі роботи відомої майстрині Теодозії Бриж. Кілька років тому став почистили, упорядкували довколишню територію. І сьогодні тут можна побачити рибалок. З порожніми руками вони додому не повертаються.
Щодо Ольги Франко, то вона з синами Андрієм, Тарасом і Петром відпочивала в Колодяжному аж до 6 вересня. Хлопці Івана Яковича, яких Косачі жартома називали «лисами», не нудьгували. Ось що пише в своїх спогадах про ті гостини Тарас Франко: 
«...Влітку 1891 року в село Колодяжне біля Ковеля заїхала моя мати з своїми трьома синками, забіяками і страшними башибузуками».
 Далі автор спогадів зізнається, що надавав стусанів ні в чому не винній дівчинці Оксані — молодшій сестрі Лесі Українки.
Утім, пишучи свої спогади через 70 років, Тарас Франко помилився: скривдив він не Оксану, а ще меншу за неї Ізидору Косач. Про цю баталію Леся Українка 27 червня 1891 року в листі до рідних писала з Євпаторії: «Тішуся я... що Дроздові (Ізидорі. — Авт.) бойові рани досі вже загоїлись. Одначе, як бачу, «закордонні брати» завзяті!»
Коли готував цей матеріал, хотів зобразити одну з живих побутових миттєвостей того гостювання Франків у Косачів. Про це, до речі, екскурсоводи літературно-меморіального музею відвідувачам не розповідають.

Волинська область.

 

 

Там, де рибалив Іван Франко, можна побачити людей з вудками.

 Фото автора.