Лариса Лісовська (на знімку), дочка легендарного сотника армії УНР Юрія Горліса-Горського, надрукувала його знаменитий роман «Холодний Яр» за оригіналом з архівів.
Завжди хотіла бути схожою на батька
Лариса Лісовська — дивовижна жінка. Її біографія згодилася б для пригодницького роману.
Народилася Лариса 25 вересня 1946 року у Німеччині. За два дні її батька, Юрія Горліса-Горського, було знайдено мертвим неподалік німецького містечка Нового Ульма. Так доля назавжди розлучила дочку з батьком — щоб через багато літ знову об’єднати. Вже дорослою Лариса збагнула, ким був для українських патріотів її батько. Відтоді робила усе, щоб бути схожою на Горліса-Горського. Утім батькові гени відважного бунтаря, шукача пригод, вільної, незалежної людини жили у ній завжди.
Дитинство та юність Лариси минули у США. Там в еміграції мешкала її мати, Галина Талащук. Потім випускниця літературного факультету університету Берклі переїжджає до Великобританії. Виходить заміж, народжує дочку. Згодом повертається до США, живе у Флориді, вдруге і втретє виходить заміж, народжує ще двох дочок. Потім їде на Аляску, за рік — до Непалу, щоб допомогти поневоленим тибетцям... Поїздки з країни до країни, пов’язані з небезпечними пригодами, не гасять її жагу до подорожей, а лише заохочують. З найскладніших ситуацій вона завжди, інколи в останню хвилину, виходить переможцем. Навіть зі смертельною хворобою їй волею долі пощастило вижити.
Зустріч з Україною
Уперше Лариса Лісовська приїхала сюди 1994 року, щоб зустрітися з родичами й побачити Україну, про яку мама розповідала. Вся її кровна родина була тут. У Києві вона зустрілася з молодим чоловіком Арсеном, який писав дисертацію про Юрія Горліса-Горського. Пані Ларису здивувало, що хтось пише про її батька, — вона виросла на розповідях матері про нього, але не гадала, що він може бути таким важливим для наступних поколінь українців. Арсен кілька днів показував Ларисі Київ і безперестанку говорив про об’єкт свого наукового дослідження, про унікальну вагу для історії України книги Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр», про його незвичайне життя.
Свого батька Лариса Лісовська називає просто Юрієм.
— Від мами я знала, що батько був особливою людиною, а тоді, в перший приїзд, я дізналася про це більше, — каже Лариса Лісовська. — Я була захоплена розповідями про батька. Україна мене теж зачарувала. Від того часу, як мені було шість років і я вперше почула про смерть Юрія, мене не полишало глибоке бажання пізнати батька більше. Арсен утамував мій голод. Я багато дізналася про рідну мені людину, яка була таким великим патріотом, що змогла вбити своє перше кохання з почуття обов’язку перед Україною та побратимами.
Після повернення до Америки Лариса запитала в мами, чи правдива та історія з убивством коханої і як таке могло трапитися. І ось що вона почула.
Юрій воював у Холодному Яру і там закохався в молоду красуню Галю. Вона була однією з них — патріоткою з холодноярських партизанських загонів, які хоробро протистояли більшовицькому вторгненню.
Юрія дуже шанували гайдамаки — як нескореного та відчайдушного: псевдонім «Залізняк» відповідав його особистості.
Більшовики схопили його й хотіли розстріляти. За кілька хвилин до виконання вироку Юрію вдалося втекти. За якийсь час дістався місця, де були його побратими. Ті вважали, що він мертвий, і вже справили поминки.
У той час зайди схопили Галю. Сказали, що вб’ють Юрія, але вона зможе його врятувати, якщо викаже імена повстанців. Галя зробила це...
Повернувшись до повстанців, Галя довідалася про смерть коханого. Оплакувала й поминала його з усіма. Усі були раді, коли Юрій повернувся до них, уникнувши смерті.
Дізнавшись про Галину зраду, козаки почали радитися: що з нею робити? Юрій перший підписав смертний вирок... Зустрівся з нею на звичному місці біля Мотрониного ставу. Сиділи й говорили про майбутнє. Галя була щаслива, бо Юрій — живий і попереду — ціле життя. Він сміявся й плакав разом із нею, а потім узяв револьвер і вистрілив їй у скроню.
— Я спитала маму: «Як він міг це зробити?!». Все моє єство протестувало проти цього! — продовжує Лариса Лісовська. — Мама відповіла, що то була війна і зрада призводила до смерті героїв. Такого не можна було допускати. Далі мама розповіла, що після того як Юрій виконав вирок, він поховав Галю в таємному місці. Наступного ранку подивився на себе в дзеркало й побачив сиві пасма волосся. Мене ця історія вразила до глибини душі, моє серце боліло. Цей біль відчуваю й досі...
Між життям і смертю
Наступні кілька літ Лариса Лісовська подорожувала між Україною та Америкою. Лікарі сказали, що жити їй залишилося недовго. Смертельний діагноз був пов’язаний із хворобою печінки. Вона продала свій будинок і стала їздила світом. У Львові зупинилася і приготувалася помирати. Полюбила Львів — місто, де її батько провів найкращі часи, де опублікував свою знамениту книжку й одружився з її мамою.
Доглядати Ларису приїхала з Англії старша дочка Ляля. Вона щодня шукала якогось порятунку в Інтернеті. Дізналася, що маму врятує пересадка печінки. Найдешевший варіант трансплантації — в Індії, 50 тисяч доларів.
А вони вже не мали грошей і на їжу...
Зателефонувала подруга Лариси Ольга з Каліфорнії: «Приїдь до Лос-Анджелеса — і тебе прооперують за державний кошт. У відділі трансплантації тамтешнього університету головний хірург — українець!». Але де знайти донора? На отримання печінки від померлої людини черга в листі очікування — два роки! Лариса не мала стільки часу. Її дочка Ляля віддала половину своєї печінки, щоб мати могла жити.
Операція тривала 14 годин. Український лікар провів її ювелірно 1 липня 2011 року.
— Три роки потому я жива та здорова, — розповідає пані Лариса. — Мешкаю у Львові, орендую скромну однокімнатну квартиру. На свою пенсію надрукувала перші двадцять примірників оригінального «Холодного Яру». Прикро, що досі книгу Горліса-Горського видавали недбало: змінювали авторські вислови, додавали підзаголовки, якісь коментарі тощо. Після довгих пошуків я маю оригінал «Холодного Яру» 1934 і 1937 років видання без жодних змін. Книжка така, якою її видрукував батько. У львівському архіві знайшла оригінали романів «Отаман Хмара», «Аве диктатор», «Спогади» й батькові тюремні поезії. Публікую їх у тому вигляді, в якому вони з’явилися вперше, навіть включно з тогочасною рекламою на звороті книжок.
А ще Лариса Лісовська мріє створити у Львові музей Юрія Горліса-Горського та його знаменитого «Холодного Яру». Книги, яка й сьогодні є прикладом пристрасного, самовідданого служіння Україні.
Фото Володимира БЕЗУГЛОГО.
