Пошук мирного вирішення конфлікту за столом переговорів у єдиному прийнятному на сьогодні для всіх форматі Мінських домовленостей (про це заявляють усі сторони і ті, хто їм співчуває) триває, але градус агресії в зоні бойових дій не знижується. А скоріше — навпаки. Протистояння на лінії фронту не слабшає. Російсько-терористичні угруповання продовжують обстрілювати позиції українських військ і населені пункти з усіх видів зброї. У ніч на середу бойовики під прикриттям вогню з важкої артилерії двічі намагалися піти на штурм у районі Мар’їнки.
За оперативними зведеннями групи «ІС», у Донецьку сепаратисти одержали танки й перегруповують артилерію, у Луганську — накопичують бронетехніку, на артемівському напрямку — посилюють мінометників.
Бійці 17-го батальйону ЗСУ, які тримають оборону в районі Горлівка—Дзержинськ, готові відбити атаки гібридів (на знімку).
Напередодні в Мінську відбулася чергова зустріч Тристоронньої контактної групи за участю представників «ДНР» і «ЛНР», на чому наполягала російська сторона. Представник ОБСЄ Гайді Тальявіні по закінченню засідання, що проходило за закритими дверима, прокоментувала його так: прогрес намітився, але прориву немає. Схоже, переговорники пішли по другому колу. Так, представник «ЛНР» повідомив, що вдалося визначитися за деякими позиціями. Зокрема, із приводу відведення озброєння калібру 100 мм. Але це рішення вже ухвалювалося на попередніх зустрічах, однак досі не виконується. У нинішній ситуації термін «режим тиші» уже ніхто не вживає, а Мінські домовленості терористами і їхніми спонсорами використовуються тільки як маска для фіктивної демонстрації «прагнення миру».
Про реальну ситуацію на лінії фронту «Голос України» дізнавався в бійців, які перебувають на передовій.
Боєць батальйону спеціального призначення «Січ» (с. Піски):
«Обстріли тривають. Бойовики активно використовують міномети, стрілецьку зброю, гранатомети. Вони невеликими групами намагаються зачепитися за селище і околиці, ми огризаємося. Однак у нас на відміну від Мар’їнки відносно спокійно. Там справжнє пекло. Бойовики вже декілька годин штурмують наших побратимів. Проте хлопці тримаються».
Боєць батальйону спеціального призначення «Азов» (маріупольський напрямок):
«У нас тут справжня війна. Російські найманці активно намагаються взяти населений пункт Широкине. Бойовики луплять з артилерії, мінометів, гранатометів, кулеметів, протитанкових ракетних комплексів. Часом навіть голову з укриття висунути не можна. Однак не думайте, що ми тільки ховаємося. Декілька днів тому ми дали окупанту добряче по зубам. Влучили в їхній КамАЗ з боєприпасами. Сепари декілька разів запрошували перемир’я. Коли ми погодилися, вони забрали тіла своїх бійців з поля бою, перегрупувалися і через дві години знову почали лупити по наших позиціях. Таку тактику вони постійно використовують. І нічого не зробиш, як завжди в таких випадках присутні спостерігачі ОБСЄ, які вимагають йти на поступки».
Перемир’я «на вимогу», якого починають просити бойовики, щойно українські сили дають адекватну відповідь їхнім атакам, це ще одне з ноу-хау путінської гібридної війни без правил. У старих хрестоматіях з військової справи описано чимало випадків вивішування білого прапора. Але в офіційно оголошених війнах ця процедура відбувається за встановленими законами, які всіма дотримуються.
Сьогодні наші бійці на передовій певною мірою — заручники Мінських домовленостей. Їм заборонено реагувати на нахабні випади супротивника на повну силу патріотичної ненависті. Ворог відверто користується цією інтелігентною позицією й під час паузи, яку йому дають, зміцнює свої позиції, поповнює арсенали, вивозить із поля бою поранених і «двохсотих». А потім з новими силами знову атакує наші позиції.
Свою думку з приводу тактичних хитрощів бойовиків з такими перемир’ями в коментарі «Голосу України» висловив військовий експерт, екс-командувач аеромобільними військами ЗСУ Іван Якубець:
— Вони над нами просто знущаються, розуміючи, що в очах Європи й Заходу ми маємо поводитися чесно. Російсько-терористичні бандформування нівелюють будь-які людські цінності. У таких ситуаціях вони часто працюють на камери російських ЗМІ, забезпечуючи їм потрібну картинку. Просто розігруються постановочні вистави, у яких українській армії відведена роль нелюдів. Тому піддаватися на провокації ворога наші бійці не можуть. За великим рахунком на українських солдатів навісили безліч політичних зобов’язань. І з таким вантажем воювати вкрай складно.
Супротивник же, який просить перемир’я в зручний для нього момент, убиває одразу кількох зайців: не дає охолонути лінії фронту, рятує свою шкуру й зализує рани, забезпечує потрібний сюжет російській пропаганді. Крім того, така практика «білого прапора» псує стосунки між нашими бійцями на передовій, які реально ризикують своїм життям, і командуванням, котре віддає наказ не стріляти.
