Останнім часом в Україні з’явилося дуже багато неурядових організацій, що протидіють корупції, опікуються освітою, реформами, стежать за роботою силовиків. Нове об’єднання, яке хочемо вам представити, працюватиме в іншій сфері. Українська асоціація зовнішньої політики ставить собі за мету підтримати нашу державу на одній із найважливіших арен — міжнародній. Розповісти про асоціацію «Голос України» попросив її президента — Надзвичайного і Повноважного Посла Володимира ХАНДОГІЯ (на знімку), який має унікальний дипломатичний досвід. Він був в. о. міністра закордонних справ (2009 року), за час своєї кар’єри обіймав посади посла України в Королівстві Бельгія, у Великому Герцогстві Люксембург, Нідерландах, Канаді, Великобританії, глави місії України при НАТО.
— Яка мета створення Української асоціації зовнішньої політики?
— Це бажання людей з великим досвідом дипломатичної служби об’єднатися для того, щоб допомогти владним структурам у виробленні та просуванні зовнішньополітичних пріоритетів України. Сьогодні в асоціації згуртувалися дипломати з великим стажем, виключно Надзвичайні та Повноважні Посли, які представляли Україну в різних державах. Це професіонали, які нині вже не є державними службовцями. Тобто вони не пов’язані якимись інструкціями, можуть вільно висловлювати свої думки, що базуються на досвіді. Звісно, асоціація — не закритий клуб колишніх дипломатів. Вона відкрита й для інших громадян, які поділяють її цілі і принципи, зафіксовані у Статуті, і які мають відповідний досвід роботи у сфері зовнішніх зносин.
Схожа організація, до речі, існує в США, якій вже майже 100 років. Її було створено на початку ХХ століття деякими відставними представниками Державного департаменту саме з метою роз’яснення як усередині Сполучених Штатів, так і за їх межами суті нової політики Теодора Рузвельта, який на той час був президентом. Не хочу заглиблюватися в історію, але після завершення Першої світової війни у Штатах задумалися щодо їхньої ролі у світі: чи йти шляхом ізоляціонізму, чи поширювати свій вплив на планеті. Така організація саме і мала на меті роз’яснити народу зовнішні пріоритети держави. Але, з іншого боку, відверто сказати владі, чого насправді прагне народ. У нас приблизно та сама мета. Друга наша амбіція — спробувати підняти на більш високий фаховий рівень діалог громадського суспільства та владних структур у сфері зовнішньої політики. Ми пропонуємо себе як майданчик для такого інтерактивного діалогу з питань зовнішньої політики із залученням фахівців вищого ґатунку.
— Але ж при Міністерстві вже діє громадська рада. Ви не будете дублювати її функції?
— До громадської ради входять представники різних організацій, які часто не мають жодного стосунку до міжнародної політики. Наша, так би мовити, фішка у тому, що ми — асоціація професіоналів. Ми намагаємося залучити людей, які реально мають досвід роботи у сфері міжнародної політики, зовнішніх відносин. Тому не думаю, що будемо дублювати раду. Швидше, налагодимо співпрацю.
— Хто є засновниками організації?
— Нас троє: ваш покірний слуга — Володимир Дмитрович Хандогій, Надзвичайний та Повноважний Посол Олександр Михайлович Купчишин (донедавна посол України у Франції). Також посол Андрій Іванович Гончарук, який був представником України при Світовій організації торгівлі (СОТ), обіймав багато посад у державних структурах. До ради директорів асоціації входять винятково посли. Зокрема, Михайло Борисович Рєзнік (колишній посол України у США, Китаї, Кореї), Володимир Станіславович Огризко (екс-міністр закордонних справ), Маркіян Зіновійович Мальський (колишній посол у Польщі, зараз — ректор Інституту міжнародних відносин у Львові), Валерій Іванович Цибух (колишній посол України у Греції, міністр туризму свого часу), Дмитро Юхимович Марков (посол нашої держави у Нідерландах, Ізраїлі). До нас також приєднався колишній посол Грузії в Україні Григол Катамадзе. Ми жартома порахували, що сукупний дипломатичний досвід членів ради директорів нашої асоціації — 246 років.
Ну і, звичайно, наша асоціація це — незатребуваний інтелектуальний «золотий запас». Ми пропонуємо унікальний ресурс не лише для державних структур, а й для медіа, бізнесменів, які прагнуть вийти на світові ринки, для всіх, хто цікавиться зовнішньою політикою. Скажу відверто, нас не задовольняє фаховий рівень суспільної дискусії з питань зовнішньої політики, яка ведеться у ЗМІ. При цьому принципово, що наша асоціація не ставить за мету отримання прибутку зі своєї діяльності.
— Мета зрозуміла, а чи є вже якісь завдання, проекти?
— Форми нашої роботи — традиційні, з акцентом на використання новітніх ай-ті технологій. У планах проведення круглих столів, конференцій, виступи у засобах масової інформації з коментарями щодо актуальних проблем зовнішньої політики, надання консультацій. Пріоритет — запуск якісного сайту, через який поширюватимемо знання та досвід. Зокрема, плануємо започаткувати інтерактивну сторінку «Запитайте посла». Ми збираємося видавати дайджести, бюлетені, можливо, навіть віртуальний журнал, писати блоги. Ще одне наше амбітне завдання — наприкінці року видати, умовно кажучи, Білу книгу української зовнішньої політики за останній найдраматичніший період нашої новітньої історії. Крім того, нашим статутом передбачено сприяння у підготовці й перепідготовці кадрів для дипломатичної служби.
— А з Комітетом у закордонних справам Верховної Ради ви співпрацюєте?
— Безумовно. Я, до речі, входжу до громадської ради цього комітету. Головна функція парламенту — це законотворча діяльність, тому громадська рада — це такий собі тестовий майданчик для апробації законодавчих ініціатив. І тут члени нашої асоціації могли б відіграти важливу роль.
— Звертаючись до вашого досвіду, ви багато років пропрацювали в ООН. Чи має ця організація механізми, здатні зупинити агресора?
— У статуті ООН закладений засадничий принцип єдності поглядів п’яти постійних членів Ради Безпеки. Тобто кожен із них може заблокувати будь-яке рішення. Тому я досить скептично ставлюся до того, що Об’єднані Нації зможуть реально вплинути на врегулювання цього конфлікту. ООН діє доволі ефективно, коли сторони вже дійшли згоди. Тоді Організацію запрошують, аби вона простежила за виконанням домовленостей. Це робиться, зокрема, через механізм операцій з підтримання миру. Є в історії кілька прикладів, коли мир нав’язувався через застосування силових методів, зокрема, у Югославії. Але там було не зовсім коректне застосування механізмів Ради Безпеки. Отож поки існує право вето у постійних членів і поки серед них є Росія, яка проводить цю агресивну політику, нам марно сподіватися, що ООН активно долучиться до врегулювання конфлікту на нинішній гарячій стадії.
Водночас в ООН передбачено, що коли постійні члени Ради Безпеки не в змозі досягти консенсусу щодо того чи іншого конфлікту, то тоді повноваження з підтримання миру і безпеки, включно із силовими методами, передаються Генеральній асамблеї. Це може зробити сама Рада Безпеки шляхом процедурного голосування, під час якого вже не діє право вето, або більшість держав-членів. Про це йдеться у дещо підзабутій вже резолюції під назвою «Unіted for peace» («Об’єднані заради миру») №377 5-ї сесії Генасамблеї, яка була ухвалена ще 1950 року на пікові корейської війни. Цей документ передбачає скликання надзвичайних спеціальних сесій Генасамблеї саме з метою реагування на конфліктні ситуації.
— Чи були вже такі прецеденти?
— Так. Таких сесій за історію ООН було 10. Остання — 1997 року — для врегулювання конфлікту на Близькому Сході. І вона не закрита досі. Ви можете запитати, ну і що з того? Конфлікт на Близькому Сході все одно триває. Але варто поставити інше запитання: а що було б, якби не було ООН і її миротворчих механізмів? Навіть недосконалих. Попри їхню низьку ефективність — це можливість чинити моральний і політичний тиск на агресора — Російську Федерацію. І не лише через Раду Безпеки, де наші пропозиції ветуються автоматично, а й через Генеральну асамблею, де голосування ніхто не може заблокувати. Необхідно лише отримати більшість держав-членів, що також не станеться автоматично. Треба наполегливо працювати на досягнення такого результату.
Розмовляла Тетяна ПАСОВА.
Фото з архіву Володимира ХАНДОГІЯ.
