У Житомирі вийшла монографія І. Мельничука «Становлення і розвиток української політичної еліти (ІХ — середина ХVІІ ст.)» (Видавництво «Рута», 2014). Це грунтовне дослідження саме і присвячене пошуку відповіді на запитання, поставлене у заголовку нашої рецензії. Книжка вийшла вчасно, бо нині українське суспільство перебуває у стані неоголошеної війни з Росією, що є продовженням давньої боротьби північного сусіда за привласнення спадщини Києво-Руської держави. І ми намагаємось переосмислити історію української еліти та її нинішню місію. Тому монографія актуальна не лише для істориків, а й для ширшого кола читачів.
Хронологічні рамки книжки — від утворення Києво-Руської держави до зародження козацтва і становлення Козацько-гетьманської держави ХVІІ ст.
У першому розділі автор подав головні теоретичні концепції еліт, підготовлені науковими школами України, Польщі, Росії, Білорусі й інших країн. Власне, елітологія — наука про історію і теорію еліт. У книжці названі (подекуди — з портретними замальовками) десятки представників політичних і військових еліт княжих і козацьких часів.
Другий розділ — це аналіз державотворчих та елітоутворюючих процесів трьох етапів Княжої доби — протодержавного, Києворуського та удільного. Тут показано трансформацію еліти на ранньому етапі, зокрема, утворення перших князівських династій та утвердження клану Рюриковичів при владі на наших землях. Автор відстежив окремі етапи злагоджених дій політичної, військової та релігійної еліт, спрямованих на перетворення Києва на новий європейський центр впливу. Важливим здобутком праці видається обґрунтування ідеї про системну і вирішальну роль політичної еліти Княжої доби у державотворчих та націєтворчих процесах на українських землях.
Особливо автор акцентує увагу на ключовій проблемі — системі виховання княжої еліти та особливостях утворення навколо княжої влади колегіальних дорадчих органів. Аргументованим є висновок про те, що протягом усієї Княжої доби політична еліта напрочуд гнучко реагувала на виклики і системні кризи, попри властивий для середньовіччя консерватизм, у потрібний момент в ім’я збереження державності виявляла політичну волю до змін і реформ.
Третій розділ — це період домінування Литви і Польщі на наших землях. Тут з’ясовано зростання впливу шляхетської елітної верстви у державному житті, показані наслідки цього процесу для українських земель. Цей аспект дослідження вартий особливої уваги, бо саме шляхта стала домінуючою елітною верствою Речі Посполитої, і саме вона стала ініціатором і соціальним мотором політичних та економічних перетворень у Європі, які знаменували собою початок модерну. Аргументовано висновок про збереження українською політичною елітою своїх владних позицій на підконтрольних територіях. На думку автора, в латентній формі українська державність зберігалася на наших землях саме завдяки зусиллям патріотично налаштованих «княжат головних», тобто політичних еліт.
Четвертий розділ присвячений зовнішній політиці Литви на кримсько-турецькому напрямку. Саме тоді зросла роль українського козацтва в оборонних функціях держави. Показано процес консолідації козацької маси, виділення з неї власної військово-політичної еліти — старшини, формування Запорозької Січі, надбання козацтвом власної ідеології, що сприяло його перетворенню на окремий елітний стан державобудівного покликання. І. Мельничук наголошує на особливій ролі освіченої частини князівсько-шляхетської еліти, яка обрала козакування справою і способом життя, у формуванні власне старшинської провідної верстви, усвідомлення нею еволюції козацтва від лицарського військового ордену до появи у ньому автономістських, національно-визвольних та державницьких ідей, що й перетворило його на національну еліту.
Ідея безперервності українського елітогенезу, збереження політичною елітою провідної ролі в українському суспільстві від княжих до козацьких часів — наскрізна лінія всієї монографії. Навіть тоді, коли, здавалося б, державницька потуга української еліти була обмежена, а значна частина самої української еліти розчинилася у масі польської і литовської шляхти, на політичну арену з народних глибин вийшла нова потужна елітна верства — козацька, котра очолила національно-визвольну боротьбу.
Дослідження І. Мельничука переконливо доводить українськість Києво-Руської й Галицько-Волинської держав і зародження в їх середовищі української еліти, традиції якої в нових історичних умовах підхопило українське козацтво, підготувавши фундамент для Козацько-гетьманської держави Б. Хмельницького. Праця спростовує численні спотворення і фальсифікації, до яких вдається російська історіографія, декларуючи проект «русского мира», неминуче включаючи до нього терени України та її історію.
Ярослав Калакура, доктор історичних наук, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки КНУ ім. Т. Шевченка.
