Немає в Україні такого політика, який не плакався б щодо гіркої долі українського села і селянина. І так само немає жодного, хто зробив би їм користь, а не шкоду. Як наслідок, сільська Україна балансує нині на межі буття і повної деградації.
Як зробити селянина заможним
Для того, щоб зробити селянина заможним, реанімувати українське село й дати йому можливість розвиватися, потрібно терміново почати діяти у двох напрямах: перетворити місцеве самоврядування на повноцінну владу та надати адресну допомогу селянам для створення індивідуальних виробничих об’єктів.
На жаль, як і в багатьох інших галузях, чиновників більше цікавить консервація старих схем, створених «попередниками», й перерозподіл «дивідендів» від цієї корупційної системи. Тому й відбувається повна профанація реформ самоврядування, земельних, орендних правовідносин.
Під гарними вивісками протягуються закони, які роблять село ще більш безправним, селянина — ще більш залежним. Замість створення системи адресної допомоги селянину-сільгоспвиробнику для того, щоб він міг вдосконалити виробництво сільськогосподарських продуктів в індивідуальному господарстві, чиновники від агрополітики продовжують вкладати мільярди гривень в агрокорпорації.
Причина проста: корупція й «відкати», які можна отримувати «оптом» від перевірених учасників корупційних схем, великих гравців аграрного ринку, або просто робота на тих, хто стоїть за міністрами. Про село і селян українська держава згадує лише під вибори. А починаючи із середини 90-х років системно грабує село й знищує селянське домогосподарство, зводить самоврядування до фікції.
За останніх 25 років жодної допомоги
Спочатку державну владу в Україні «почистили», викинули з неї місцеве самоврядування — за тоталітарного комуністичного режиму, до речі, воно було складовою частиною єдиної державної влади. І щойно таке «розлучення» відбулося, почалося невпинне перетягування ресурсів і повноважень від місцевого самоврядування до держави. Як показав час — не на користь народу, а виключно на збагачення можновладців.
Далі — більше: Конституція 1996 року, стаття 133, не закріпила існуючої з радянських часів адміністративно-територіальної одиниці, як територія сільської ради. А вона є дуже важливою, тому що село — не місто, воно не може жити у межах червоних ліній населеного пункту. Воно повинно мати довколишню землю, територію, яка споконвіку дана селу від природи, від Бога, яка годувала його, давала можливість виживати. Але держава забрала у села територію існування, перетворила його на резервацію, а потім ще й позбавила сільради практично всіх владних повноважень, навіть права на узгодження землевідведень поза селом — і роби що хочеш і виживай як хочеш!
І тепер кричать на кожному кроці: сільради бідні, ні на що неспроможні! Самі ж пограбували село, а нині звинувачують у бідності!
Водночас відібравши у села і найбільш наближених до нього органів влади — сільрад — усе, що тільки можна було відібрати, держава не надала за останніх 25 років селянину жодної допомоги. А давайте не будемо забувати, що український селянин — це не лише частина населення України, це — найбільш масова категорія сільгоспвиробників, і внутрішній продовольчий ринок у дуже значній мірі — по деяких видах понад наполовину — тримається саме на селянах, на продукції їх присадибних господарств.
Потрібно повернути повноваження і територію
В якому стані сьогодні перебувають селяни — не секрет, і додуматися до того, кому насправді треба допомагати, великого розуму не треба.
Так само легко втямити і те, що потрібно зробити щодо сільрад -повернути повноваження і територію за межами села. А що сьогодні робить чиновник? Він «кидає» у Верховну Раду законопроект із гарною назвою про посилення ролі територіальних громад у розпорядженні земельними ресурсами. Але, по справедливост,і його треба було б назвати «про надання громадам порожнього папірця замість повноважень». Чергова оборудка під яскравою вивіскою, яка не несе жодного посилення ролі територіальних громад, ще й відтерміновує земельні повноваження місцевих рад на багато років. Бо передбачаються такі процеси, як передача землі із державної власності у комунальну. Це ще один привід показати антинародність і злодійство українського можновладця: того, що в Україні немає державної власності на землю і нема чого передавати, багато хто не знає і не розуміє — в Україні земля є власністю українського народу, що проголошено Декларацією про державний суверенітет України і закріплено ст.13 Конституції. А для того, щоб передати землю від одного власника до іншого, її потрібно спочатку оформити у власність, а це потребує декількох років.
Щоправда, всупереч Конституції, злодії-можновладці прописали у ст. 84 Земельного кодексу, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
А з якої це радості, запитується? Відповідно до тієї ж ст. 13 Основного Закону органи державної влади та місцевого самоврядування від імені українського народу всього лише здійснюють права власника, тобто, відповідно до повноважень і згідно з передбаченими законодавством підставами, передають землю у власність чи користування. Але не захоплюють загальнонародне добро — право на привласнення землі державою там не прописане, і державним органам земля надається у користування.
Корупційна машина працює
Чи, може, вже внесено поправку до Конституції щодо скасування права власності українського народу на землю і всі інші природні ресурси і є закон про їхню передачу у власність держави? Може, у нас вже знову тоталітарна країна, як за «совєцьких часів», коли все кругом належало тільки державі?
Стаття 84 Земельного кодексу є мертвою, бо вона суперечить Конституції, і найближчим часом я доведу це у Конституційному Суді.
Так само мертвими є закони про так зване розмежування державних і комунальних земель і реєстрацію прав державної та комунальної власності на землю. Бо розмежовують неіснуюче і реєструють чуже, украдене.
Але корупційна машина працює, бо вочевидь у когось є велике бажання набути вкраденого.
У 2012—2013 роках банда Януковича спеціально наділила Державне земельне агентство, яким командував їхній ставленик, повноваженнями з розпорядження сільгоспземлями, вони хотіли завести всі народні землі у Державний земельний банк (ДЗА), а потім легко розпорядитися ними у власних інтересах. Ці повноваження ДЗА діють досі, роблячи громади абсолютно безправними, а чиновника — володарем мільйонів гектарів землі. Нинішня виконавча влада і не збирається цього міняти, приховуючи під гарними назвами підлі, по суті, наміри.
Укравши у сільрад їх території за межами сіл, нині підійшли до наступного етапу «реформування» села — ліквідації самих сільрад. Тільки той, хто нічого не тямить у сільському житті, не розуміє, що це не що інше, як знищення сіл — село без сільради незворотно обезлюдніє. Ось така реформа самоврядування.
А що треба насправді? Всього лиш зробити те, що обіцялось під час усяких виборів: реально, а не на словах, розширити повноваження місцевого самоврядування, надати, а точніше — відновити юрисдикцію сільрад на всій території сільради, дати повноваження щодо земель та інших природних ресурсів, податки, от і все!
І ніякої власності на землю ні державі, ні громадам не треба, нехай вона залишається у народній власності, як і має бути. І примусового укрупнення не знадобиться — коли буде потреба, люди в селах самі приймуть рішення, без усяких перспективних планів, затверджених «наверху».
Я не назвав номер того законопроекту, про який говорилось вище, бо вже вдалося його відбити — він відкликаний. Але є інші, ще більш шкідливі, на зразок законопроекту № 1599, із серії «добровільної фермеризаціі»: під чудесною назвою про розвиток сімейних фермерських господарств приховано знищення селянина — виробника продовольства!
Відповідно до задуму тих негідників, які придумали цей законопроект, усе просто та елегантно: забороняємо селянам продавати надлишки виробленої сільськогосподарської продукції, які вони мають. І вони нікуди не дінуться — як миленькі зареєструються бізнесменами! Заодно ще й селянські сім’ї хочуть порвати, бо придумали підмінити сімейні стосунки договірними, бізнесовими!
Реформа чи просто набір тез?
Щодо «реформ», які запропонувало МінАПК в «Єдиній комплексній стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015—2020 роки».
По-перше, це просто набір тез, нема там ніякої розумної думки, і жодного поступу до потреб простого селянина. Програму писали чиновники від агрохолдингів, для яких село є прикрим пережитком минулого, і її назва насправді мала б звучати так: «Програма відновлення в Україні в 2015—2020 роках кріпосного права і знищення селянства».
Чого вартий лише пункт про встановлення мінімального терміну оренди землі у сім років. Це абсолютний шлях до закріпачення та безправ’я селян, які практично потрапляють в рабство на сім років. Або заборона виплачувати орендну плату натуральною продукцією, зерном. Упровадження виключно грошової форми розрахунків — це удар по селянину, який збідніє ще відсотків на 30—40, бо, отримавши за оренду гроші, він з ними мусить іти на ринок і купувати те саме необхідне йому зерно, яке Павленко з Яценюком заборонили йому отримувати за орендною платою!
А на ринку воно вже буде значно дорожче, ніж напряму від орендаря. Ці «перлини» Єдиної комплексної стратегії вже діють, тишком-нишком протягнуті через закон про ... дерегуляцію!
По-друге, задумайтеся над назвою документа: стратегія, що буває не єдиною, а шматками, не комплексною, а вибірковою?! Навіть за назвою видно, що автори або не довчились, або перевчились. Чи найвірогідніше — просто «без царя у голові». Одне слово, селянину від цієї заумної «стратегії» одна шкода, як і від урядової Концепції реформи місцевого самоврядування.
Сприяти, а не створювати перепони
Завдання держави полягає в тому, щоб допомагати, а не створювати перешкоди в розвитку села. Якщо є мета сприяти існуванню на селі мільйонів робочих місць для молоді, треба надати підтримку селянським сім’ям на переобладнання присадибного виробництва до сучасного, європейського рівня. Бо українському працьовитому селянину не потрібна «риба», йому сьогодні вкрай потрібна «вудка». Це модульні приміщення для утримання худоби у сільських дворах, доїльні апарати, пункти прийому молока, холодильники, невеликі пекарні, міні-цехи для переробки продукції. Частину цього потрібно надати саме індивідуальним господарствам, безпосередньо селянським сім’ям, які тримають худобу, птицю, вирощують овочі та фрукти, частину — селянським кооперативам, які займатимуться заготівлею, переробкою, збутом продукції. Тоді Україна не буде лише ресурсною країною. Тоді українське село стане заможним, з’явиться справжній масовий сільський середній клас, масовий фермер. Він і нині є, в кожному селянському дворі, тільки задавлений державою. Моє завдання — змусити державу розкріпачити селянина, дати селу можливості для відродження.
На жаль, аграрний комітет Верховної Ради, в якому я працюю, проблемами селян не переймається, більшість у ньому дбає про інтереси великих сільгоспкорпорацій. Практично завжди, під час обговорення чутливих для села законопроектів, голосування у нашому комітеті таке: більшість «за», один я «проти».
Аркадій КОРНАЦЬКИЙ, народний депутат України.
Матеріал надруковано за рахунок квоти депутатської фракції партії «Блок ПП».
Факт
Народний депутат Аркадій Корнацький ініціював створення міжфракційного об’єднання «Захист села» — із депутатів-мажоритарників сільських районів. З людей, які знають потреби простого селянина, а не лише великого агробізнесу. Завдання об’єднання — боротьба за законодавство саме для села і селянина, в тому числі з питань збереження сільрад і розширення їх повноважень. «Ми змусимо уряд поважати інтереси українських селян — основи і годувальників країни», — наголошує парламентарій.
