74 роки тому Гітлер напав на СРСР. Для українських земель це обернулося кількома роками окупації і численними жертвами серед мирного населення.
Традиційно в третю неділю червня у селищі волинських лісівників і деревообробників Цумані пом’янули розстріляних фашистськими загарбниками та їх найманцями понад трьохсот мирних жителів.
Дошки над могилою ще ворушилися
— Того дня ранок був таким туманним, що нічого не було видно, лише постріли лунали з-за ріки, — пригадує трагічні події листопада 1943 року Анастасія Попадюк (їй тоді було сім років). — Будить мене мама і каже:
«Вставай доню, чуєш, твоїх дядьків, тіток, двоюрідних братів і сестер розстрілюють». Дванадцять душ з нашої родини лежать у цій братській могилі, серед них троє батькових братів, їхні жінки, діти. Пригадую, всі ми тоді стояли над річкою Путилівкою і плакали. Здавалося, що білий світ йде з-під ніг. Довго ми тікали від смерті, переслідувала вона нас протягом всієї війни. Вижити вдалося не всім. Ще один мій дядько загинув на фронті, війна забрала і тата.
— У цій могилі лежать наші рідні й односельці, 47 чоловік, — ледь стримує сльози Руслана Рачкелюк із села Дерев’яне Рівненського району сусідньої Рівненської області. — Мама знала, що повезли сюди рідну сестру з одинадцятимісячною донечкою. Вранці прибігли на це місце, а тут величезна могила, накрита дошками, які ще ворушаться, все довкола просякнуте кров’ю. Попадали до неї на коліна і ридають. А поруч дід старезний стоїть з лопатою, закопує могилу, злий. Кричить, щоб відійшли, бо прийдуть німці і те саме з ними буде. Набрали землі з могили в хусточку і пішли плачучи.
— На розстріл німці для залякування зігнали місцевих жителів, — продовжує свою розповідь Руслана Андріївна. — Очевидці розповідали, що один із німців, побачивши мою одинадцятимісячну двоюрідну сестричку, забрав її з рук матері і запропонував присутнім забрати крихітку. Та люди відсахнулися від нього, боялися провокації. Тоді фашист живою кинув дитину в могилу, а слідом за нею впала туди з простріленими грудьми її мати, моя тітка.
Таких розповідей, від яких холоне кров, у Цумані і довколишніх селах можна почути багато. Бо розстрілювали тут не лише жителів Цумані, а й Клевані, Дерев’яного та інших довколишніх сіл. Вочевидь, мстилися за дії партизанів, яких було багато в цих лісах.
Пам’ять про страчених бережуть внуки
Живих свідків тих страшних подій лишилися одиниці, але пам’ять про Цуманську трагедію бережуть діти, внуки розстріляних фашистськими нелюдами. Саме вони, їхні знайомі і просто небайдужі люди вже десятий рік поспіль у третю неділю червня приходять до братських могил, щоб вшанувати загиблих у 1941—1943 роках земляків. Саме стільки років тому Цуманською селищною радою було ухвалено рішення про увічнення пам’яті жертв фашизму. Тоді ж, у 2005 році, з ініціативи краєзнавця Данила Гламазди і місцевого підприємця, депутата Ківерцівської районної ради Володимира Дуба на місці розстрілу було збудовано меморіальний комплекс.
А Руслана Рачкелюк зі своєю двоюрідною сестрою, депутатом Цуманської сільської ради Світланою Купіч, приходять сюди вже понад двадцять років. До речі, вони ще й молочні сестри. Оскільки батьків Світлани у повоєнний період НКВС репресувало, а різниця між сестрами усього два роки, то грудним молоком її випоювала мати Руслани. Отакі то історії довелося почути у неділю в Цумані.
Розпочалися жалобні заходи традиційною ходою від приміщення селищної ради до місця розстрілу, яке нині розташоване на своєрідному острові поміж ставків рибгоспу. Попереду колони — хлопці із прапорами України і Цумані, далі — церковні хоругви, люди з квітами. Майже двісті осіб прийшли цього року вшанувати пам’ять загиблих мирних жителів, а також фронтовиків, які віддали життя за визволення Батьківщини. Згадали також, що вже в перші місяці війни, а якщо точно, то 28 серпня 1941 року, в Цумані було розстріляно 45 мирних жителів (серед них 12 жінок і 11 дітей).
Про необхідність берегти мир і пам’ять про жертв війн говорили під час панахиди у своїх проповідях настоятель храму Іоанна Спасителя УПЦ Київського патріархату, митрофорний протоієрей Тарас Манелюк та настоятель Свято-Покровського храму УПЦ, протоієрей Михайло Кулакевич.
Цумань
Ківерцівського району
Волинської області.
На знімку: в Анастасії Попадюк (у дівоцтві Веремій) у цій братській могилі поховано дванадцять родичів.
Фото автора.
