Так уже склалося, що це багате на традиції та робітничі династії підприємство, що в Первомайську Миколаївської області, ми відвідали наступного дня після святкування колективом сімдесятирічного ювілею. Наш приїзд припав саме на день народження комерційного директора приватного акціонерного товариства (ПрАТ) «Санта Україна», доньки генерального директора Євгена Дирдіна — Оксани. Сьогодні теж маємо неабиякий привід поговорити про швейну фабрику, відому далеко за межами України, бо її директор святкуватиме днями свій 65-річний ювілей, а згодом — 48 років роботи на підприємстві.

Отже, ПрАТ «Санта Україна» — швейна фабрика, що спеціалізується на пошитті жіночого одягу не лише для України, а й для відомих світових брендів.


— Раніше займалися виготовленням чоловічих сорочок, — каже Євген Дирдін. — Таких фабрик в Україні небагато, однак і вони нині кинуті напризволяще. Отож життя змусило шити те, що має попит і знаходить свого покупця.


А починалося все далекого 1945-го, коли було вирішено на правому березі Південного Бугу, в Первомайську, створити взуттєву і швейну фабрики. У серпні на підприємство зарахували перших 19 працівниць. Як розповідають, тоді обов’язковою умовою працевлаштування була наявність у них швейних машинок. Уже у вересні 1945-го на фабриці трудилися 70 осіб. Випускали 30 видів виробів: пальта, костюми, сукні, білизну...


Сьогодні підприємство складається із трьох швейних цехів та розгалуженої інфраструктури допоміжних служб. Спеціалізується на виробництві швейних виробів для внутрішнього ринку: суконь, жакетів, спідниць, брюк, блуз жіночих, а також працює на експорт за давальницькою схемою. Середній об’єм виробництва становить понад мільйон гривень на місяць. Режим роботи однозмінний. Тривалість трудового дня — вісім годин.


...Минали роки й десятиліття. Підвищувалась продуктивність праці і зростала активність працівників. Підприємство освоювало нове обладнання. Масово впроваджувалися раціоналізаторські ідеї. Збільшувались прибутки, знижувалася собівартість. Крок за кроком колектив пройшов непростий шлях трудових буднів і славних звершень. Не-змінним залишився високий дух патріотизму, вірність кращим трудовим традиціям. Сьогодні фабрика освоює світовий ринок і продовжує працювати на перспективу. А можливо це стало завдяки спільним зусиллям кількох поколінь.


Сімейна династія Дирдіних, наприклад, віддала підприємству понад 200 років. Батько Євгена Дирдіна, фронтовик, пропрацював тут 22 роки, подолавши чимало щаблів від начальника відділу до заступника директора, дружина — 32, сестра — 41, сам Євген Дирдін — 48 (був вантажником, учнем механіка, ремонтником, відслуживши в армії, повернувся на рідне підприємство механіком, потім — відділ праці й зарплати), донька — 20, сестра дружини й досі працює в оздоровчій дільниці підприємства, її чоловік — водієм, додайте численних племінників та невісток... Якщо порахувати — понад 200 набігає!


Сьогодні фабрика змушена працювати переважно на давальницькій сировині, тобто продавати свої послуги. Хоча — парадокс — нині ніхто, крім виробників, здається, не зацікавлений у тому, щоб хорошими й сучасними товарами наповнювався внутрішній ринок. Жодних преференцій для легкої промисловості, за словами Євгена Михайловича, від держави немає. До 2004 року ще були якісь послаблення у вигляді звільнення від ПДВ обладнання, що завозилося для власних потреб. Це, до речі, дало можливість повністю оновити виробничу базу підприємства, тож сьогодні всі операції тут виконуються на новітньому обладнанні, яке було придбано за власні кошти без жодних кредитів.


— Згодом і цих привілеїв позбулися, — зітхає директор,— доводиться працювати переважно на закордонній сировині, бо сировинної бази в Україні практично немає.


Сумний підсумок: сьогодні на фабриці трудяться майже 400 осіб, а були часи, коли чисельність працівників перевищувала 1000. Досить гостра проблема, на думку Євгена Дирдіна, полягає в тому, що дехто ще й досі спокушається великою зарплатою, яку обіцяють напівпідпільні «підвальні» виробництва, не гарантуючи при цьому ні соціального захисту, ні належних умов праці.


Свій погляд в Євгена Дирдіна і на Центри зайнятості, які, на його думку, плодять нероб. Людина звільняється за власним бажанням з роботи і держава протягом дев’яти місяців виплачує їй допомогу. А та просто не хоче працювати. Можна зрозуміти, коли звільнення — крок вимушений. Скорочення штатів, скажімо, або підприємство припинило своє існування. Тут нічого не вдієш — змушений звернутися на біржу праці. Коли ж свідомо робиться все, щоб не працювати, за що платити? Така практика, на думку Є. Дирдіна, шкідлива і з нею час нарешті покінчити.


Друге, що непокоїть директора, — це нерівні правила гри для сьогоднішніх підприємців. І з ним важко не погодитися! Сплачуючи всі податки і працюючи, що називається, по-білому, за середньої зарплати в понад 3000 гривень, доводиться відраховувати більш як половину з кожної заробленої гривні. А ще ж є комунальні платежі, податки на воду, на землю тощо. Проте є підприємства, керівники яких не обтяжують себе якимись етичними міркуваннями. На одній території — десяток, а то й два підприємців, що платять по 200 гривень податку на місяць, незважаючи на те, що зв’язані єдиним технологічним процесом. Ще одне, з чим не може змиритися директор. Є в Первомайську ПТУ. ПрАТ «Санта Україна» його оснащує, всіляко допомагає. Щороку, серед інших, до училища набирають 60 учнів швацьких спеціальностей. Незважаючи на те, що вкладаються чималі кошти, а діти проходять на підприємстві оплачувану практику, після випуску мало хто з них залишається на виробництві.


— От я й переймаюся запитанням, — каже Євген Михайлович. — Невже ми такі багаті, що, прийнявши дітей, навчивши їх, зовсім не дбаємо про те, щоб і від них була належна віддача. Вважаю, якщо прийняли дитину на навчання, то укладіть договір про те, що молодий спеціаліст відпрацює на підприємстві. З технікуму отримати фахівців теж не можемо, бо, згідно із законодавством, вони повинні йти винятково на державні підприємства... Припустімо, що ми все-таки взяли таких випускників. Думаєте, дадуть спокійно працювати? Завтра тут з’явиться КРУ, а ми звітуватимемо про нецільове використання коштів.


Іноді доходить до смішного. Під час епідемії грипу фабрика отримала замовлення на пошиття масок. Зупинили виконання контрактів, порушили умови договорів: заходилися шити. Тканини було виділено на 250 тисяч штук, а пошили, за рахунок раціонального розкрою та зміни технології, 258 тисяч. Приїздить КРУ, перевіряє і констатує, що покроєні вони не за інструк-
цією.


— Сміх та й годі, — каже співрозмовник, — ми пошили на вісім тисяч масок більше, а нас за це мало не злочинцями вважають. Три місяці довелося відписуватися й доводити. Отож ініціатива, як бачимо, й досі карається.


Сьогодні на підприємстві дуже багато шиють для бійців АТО, для військових госпіталів. Це постільна білизна, піжамні костюми, балаклави, бандани, термобілизна, десантні майки, труси, пелюшки для важкопоранених.

Доброчинний внесок ПрАТ «Санта Україна» в загальнонародну справу становить понад 300 тисяч гривень. Особисто директор упродовж чотирьох місяців віддавав свою пенсію на придбання планшетів та навігаторів для бійців-артилеристів 28-ї бригади. Постійний зв’язок із воїнами АТО здійснюється через активістів місцевої волонтерської організації «Ніхто крім нас». Крім того, один із працівників «Санта України» Руслан Іванов вже майже рік боронить рідну землю під Авдіївкою. З ним Євген Михайлович підтримує постійний телефонний зв’язок.


Те, що ми побачили у виробничих приміщеннях (назвати їх цехами, язик не повертається), м’яко кажучи, вразило. Чудове освітлення, кондиціонери, просторо, затишно, всі приміщення утеплено й у них зроблено якісний ремонт. Будь-якої пори року підтримується стала температура. Особлива гордість — цех надбудований на даху їдальні, загальною площею 576 квадратних метрів без жодної колони.


На підприємстві діє колективний договір, тобто наявний соціальний захист, виплачуються лікарняні та відпускні. А ще тут є їдальня, де комплексний обід коштує трохи більш як 14 гривень, оздоровча дільниця, де своїх потенційних пацієнтів зустрічають профільні спеціалісти: гінеколог, стоматолог, терапевт-кардіолог, фельдшери. Є власний прилад для ультразвукових досліджень. Отож високоякісний огляд і первинна медична допомога працівницям підприємства гарантовані. Крім того, до послуг продовольчий магазин, майстерня з ремонту взуття.


Висококваліфіковані кадри та сучасне високотехнологічне обладнання забезпечують успішне виконання замовлень провідних брендів Великобританії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Польщі, США, Франції. Сьогодні, щоб розмістити замовлення на ПрАТ «Санта Україна», існує черга.


Досвід показав, що робота в кілька змін нераціональна. Отож підприємство працює в одну зміну. Початок о 6.45, закінчення о 15.30. Завдяки такому графіку мамам є час поспілкуватися з дітьми, зайнятися хатніми справами та й собі увагу приділити. Якщо є така потреба, адміністрація йде назустріч мамам, діти яких відвідують дошкільні заклади. Для таких початок робочого дня перенесено на 8.30. Для підвезення робітниць із віддалених районів міста та доправлення їх додому, на фабриці є власний автобус.


Насамкінець не втримуємося і запитуємо в директора, чому фабрика має таку незвичну назву — «Санта Україна». Все пояснюється дуже просто: мовляв, коли давали назву, працівниці були під враженням від серіалу, що демонструвався тоді на телеекранах, от і зробили запозичення. Утім, як стверджують словники, санта перекладається як свята.

 


Щось таки у цьому є.

 

Генеральний директор ПрАТ «Санта Україна» — швейна фабрика Євген Дирдін.

 

У цеху готової продукції.

 

Швачка Ольга Негреско.

 

Начальник дільниці експериментального цеху Ірина Шудря.


Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.