Станицю Луганську обстрілюють майже щодня, і щодня Валерій Іванов (на знімку) дякує Богу, що снаряди в чергове «залишили без уваги» районну лікарню. Будинок і так уже доволі скалічений і сьогодні приходить до тями після торішніх серпневих обстрілів. І так сталося, що хірург-травматолог Валерій Іванов, окрім своїх прямих професійних обов’язків, змушений займатися й відбудовними роботами, взявши на себе обов’язки адміністратора. Сьогодні він доставляє шифер і цемент, привозить фарбу і цвяхи. А ще радіє кожному за-скленому вікну, відновленій ділянці даху й захоплюється своїм медперсоналом, який переважно складається з жінок. Вони виносять всі тяготи цієї війни.
Виконуючий обов’язки головного лікаря Станично-Луганської районної лікарні Валерій Іванов дуже добре пам’ятає цю дату. 24 серпня, в День незалежності, України до лікарні привезли спочатку військових, а потім п’ятьох постраждалих мирних жителів. Снаряди поцілили просто в їхні житлові будинки. Пораненим була потрібна операція, і, незважаючи на сильний обстріл, хірурги займалися своєю роботою, сподіваючись, що кожен черговий снаряд буде останнім. Від вибухової хвилі й осколків розлетілися шибки, але лікарі продовжували операції, поки міни не потрапили в дах лікарні й не рознесли частину стіни. Із п’ятого поверху всіх хворих стали переводити в підвал, на ношах і ковдрах переносити неходячих і прооперованих. Там, у підвалі, обладнали операційну й продовжували рятувати людей від смертоносних осколків. Медперсоналу не вистачало. Деякі медсестри отримали осколкові поранення й працювати не могли. У когось із медиків не витримували нерви. Вони плакали, але свою роботу робили. Обстріл тривав до четвертої ранку. Коли люди вийшли з будинку — завмерли. По периметру — 22 вирви, дах розтрощено, вікна і двері вибито, всі комунікації зруйновано. Ні світла, ні води, ні газу... Лікарня була розбита на-
стільки, що функціонувати вже не могла. Пацієнтів розподілили по різних медзакладах, а персонал став думати, як йому тепер працювати. Уже на другий день, коли стихла артилерія, біля лікарні зібралися жителі Станиці, щоб допомогти медикам відновити хоча б якісь служби. Найперше взялися за прийомне відділення.
До кінця листопада вдалося відремонтувати дах, а 31 грудня — запустити опалення. Напередодні Нового року ця подія була доводі символічна і давала надію на нормальне функціонування лікарні. Але трапилося непередбачене. У ту новорічну ніч видався сильний мороз, і не до кінця відрегульована опалювальна система розморозилася. Але працювати все одно почали. У палатах поставили «буржуйки», придбали генератори. Загалом, зиму пережили. А у квітні черговий обстріл знову залишив лікарню без 45 вікон, пошкодив двері. Але медичне обслуговування населення медики цього разу не переривали. Тим паче що після підписання Мінського протоколу про мирне врегулювання військового конфлікту жителі Станиці почали повертатися додому, населення стало більше. Валерій Іванов знову зайнявся шибками, щоб зняти з вікон тимчасово натягнуту плівку й за допомогою волонтерів, місцевої влади й населення створити комфортні умови для роботи. На жаль, кадрові проблеми все ще залишаються у стадії невирішених. Медзаклад укомплектовано медперсоналом лише на 30 відсотків.
— П’ятеро наших лікарів мешкають у Луганську, і у зв’язку зі складністю переходу через пункт пропуску лінії розмежування не можуть приїхати. Це два невропатологи, дерматолог, рентгенолог і гінеколог, — розповідає Валерій Іванов. — До наших медиків по допомогу сьогодні щодня звертаються від 8 до 16 осіб. І мирні жителі, і військові.
За словами Валерія Іванова, медикаментами і щеплювальним матеріалом для дітей лікарня забезпечена й уже працює одна аптека. А от крові не вистачає. Поки на вікнах відділення переливання висить плівка, про стерильність говорити не доводиться. Але ця справа поправна. Тільки б не стріляли.
Іде операція (ліворуч Валерій Іванов).
Фото надано Валерієм ІВАНОВИМ.
