«Голос України» проаналізував, як живуть люди в окупованих містах, куди ускладено підвезення харчових продуктів через блокпости через обстріли, що не припиняються. Як місцеві мешканці вчаться виживати в такій ситуації? Що продається й що купується на територіях, куди обмежено доступ?

Якщо ще нещодавно донечани, горлівчани, єнакіївці вільно виїжджали до сусіднього Артемівська, де можна було придбати все необхідне, то нині одержати пропуск стало проблематично і їм доводиться викручуватися й розраховувати на власну винахідливість.
Варто відзначити, що в цих містах продають усе, що тільки можна. Приміром, мешканка Горлівки Наталя, яка мала до окупації роботу, пенсію й соціальні виплати на дочку-підлітка, змушена розпродавати все коштовне майно. Взимку вона розпрощалася із планшетом, подарованим дочці на день народження, потім обміняла DVD-плеєр на мішок картоплі, а наприкінці травня цього року за безцінь продала фіалки й орхідеї з підвіконня, які тішили її не один рік. Пенсію в 900 гривень від «республіки» одержала лише один раз за весь період.

Виходи з безвихідних ситуацій

Проте люди знаходять різні способи зі, здавалося, безвихідних ситуацій. У соціальних мережах створюються групи, де розміщається інформація про обмін речей. Якщо виросла дитина, можна обмінятися з кимось на одяг підходящого розміру. Також в інтернет-співтовариствах пропонують дорогу побутову техніку, постільну білизну, кухонне начиння, кришталеві келихи і навіть звичайні виделки й кришки для банок.
Найвинахідливіші дівчата опановують різні техніки в’язання, вишивання й шиття, а потім пропонують готові вироби через Інтернет знайомим. Приміром, донечанка Ганна навчилася японської техніки канзаші через відеоуроки і тепер власноруч робить прикраси, обручі, банти, незвичайні шпильки і також продає їх. З’являються навіть замовлення. «Нехай це невеликий бізнес, але він приносить прибуток, а це краще, ніж нічого», — резюмує дівчина, колишня співробітниця держструктури, яка відмовилася співпрацювати з «ДНРівською» владою.
До речі, серед покупок-продажів через соціальні мережі користується попитом і військова атрибутика, її міняють на електротехніку чи на інші предмети обмундирування, а також виставляють на продаж.
Хтось примудряється обміняти старенький мопед на смартфон або продати мотоцикл «Ява» за 200 гривень.
Також досить актуальна для городян, які постійно зазнають обстрілів, у результаті чого страждає житло й вікна, поліетиленова плівка. Цим матеріалом замість скла й заміни пластикових вікон закривають віконні отвори.
Іноді доводиться розлучатися з такими речами, які дуже дорогі, і в мирний час навіть не виникла б думка про їх продаж. Але аргумент у багатьох один — потрібні гроші.
Особлива тема — це, звичайно, торгівля пропусками на українську територію. Оголошення про таку послугу висять буквально на кожному стовпі в кожному окупованому місті. Ціна обговорюється індивідуально, залежить від складності й терміновості.
Поки в соціальних мережах мирні мешканці розпродають майно й одяг, на міських сайтах у розділі безплатних оголошень дедалі частіше трапляються оголошення з Росії. Так, звідти пропонують доправити наркотичні речовини, на кшталт ЛСД, анонсується придбання амфетаміну в Новосибірську за доступними цінами. З позначкою «Москва» пропонують купити на запчастини автомобілі іноземного виробництва преміум-класу.
Новий вид послуг, який швидко набрав обертів і користується попитом, зняття готівки з карток під відсотки.

Ціни, від яких хочеться плакати

Ні для кого вже не секрет, що магазини Донецька, Горлівки, Єнакієвого, Тореза й інших окупованих міст Донецької області заповнюють товари з Росії й частково з Білорусі.
Приміром, у мережі колишніх магазинів «АТБ», перейменованих окупантами на «Імпульс», можна купити яйця, привезені з Новоросійська Краснодарського краю (на знімку вгорі). Коштує цей продукт 28 гривень за десяток. У тому ж Києві яйця продають по 16 гривень.
Іноді можна зустріти й досить дивні продукти. Буквально днями до Донецька завезли російську «новорічну» «Кока-Колу» зі сніжинками на етикетці (на знімку знизу). Продається вона по 18,50 за півтора літра. Як відзначають донечани, напій не прострочений, термін придатності — до листопада 2015 року. Хоча, як зізналася місцева мешканка, багато хто не поспішає купувати російську продукцію, і якщо є можливість, обирають українську.

Окрема тема — це ціни. Вони завищені в декілька разів. Якщо в прилеглих містах, підконтрольних українській владі, на початку літа полуницю можна було виторгувати й за 15—18 гривень за кілограм, то на окупованих територіях ціна ягоди досягала 100—150 гривень... І така цінова політика на всі групи товарів.
Донечанка Ірина розповідає, що її подруга, яка проживає в Києві, надіслала їй фото із цінами на низку продуктів з магазинів «АТБ», «Сільпо» й «Ашан». «Ви знаєте, я навіть розплакалася, побачивши такі відносно низькі ціни», — розчулено каже дівчина.

Фото користувачів «Фейсбуку».