Так зазвичай казав на прощання Герой України Володимир Семенович Бойко, пам’ять про якого хочуть увічнити в Маріуполі.

На черговому засіданні виконкому Маріупольської міської ради внесено пропозицію низки підприємств і громадських організацій міста про увічнення пам’яті Героя України Володимира Бойка. Ця унікальна людина пішла з життя після тривалої хвороби 10 червня, трохи не доживши до 77-річчя. Свій трудовий шлях розпочинав на металургійному комбінаті імені Ілліча в 17 років простим слюсарем, а в 1990-му очолив підприємство, віддавши йому все своє життя. В «лихі» 90-ті, що здаються нині такими далекими, коли тільки ставала на ноги країна, розвалювалися налагоджені раніше зв’язки та встановлювалися нові, комбінат Ілліча під керівництвом генерального директора Бойка працював, платив зарплату, продовжував жити та розвиватися, допомагаючи й іншим підприємствам.
Під орудою Володимира Бойка було зроблено пуск нової машини безперервного лиття, модернізувалися прокатні стани, почалося введення в експлуатацію установки пиловугільного вдування. І це лише найзначуще, що робилося для комплексної модернізації підприємства та перетворення його на сучасну компанію з повним виробничим циклом.
«Завдяки Бойку до нас у селище провели газ, заасфальтували дорогу, адже ми на окраїні, коли б до нас черга дійшла», — згадує житель селища Старий Крим Микола Іванович. «А в нас у дворі в школі стадіон побудували, мій син там тепер футболом займається» — додає жителька вулиці Воїнів-Визволителів Людмила.
Школи та лікарні, палаци культури і стадіони, дороги і парки — тільки навскидку перелічується те, що ремонтувалося та відновлювалося комбінатом з ініціативи його багаторічного керівника. Благоустрій підприємства та міста, соціальні гарантії працівників були в пріоритеті.
«Пам’ятаю, як важко було влаштуватися на роботу на комбінат і як гордо люди відповідали на запитання про місце роботи: «Я — іллічівець», — пригадує інженер лабораторії комбінату Ірина. — Я і сама здобула освіту за допомогою підприємства, на роботу прийшла з технікуму за програмою працевлаштування молоді та заочно закінчила університет. Навчання частково оплатив комбінат, була така програма для молоді».
Поліпшення умов праці, медичне страхування, відпочинок і оздоровлення для дітей і працівників підприємства, програми автомобільного та житлового кредитування, зростання заробітної плати — все це пов’язують з іменем Володимира Бойка. З його ініціативи фінансувалися ватерпольна та футбольна команди, дворовий футбол і професійний бокс, будувалися спортивні майданчики для дітей.
Щоранку о шостій годині він уже був на комбінаті, об’їжджав цехи, запросто розмовляючи з робітниками, які нерідко зверталися й з особистих питань. Герой України, лауреат державної премії, володар державних нагород, народний депутат України трьох скликань, директор величезного підприємства — він був простою, скромною й відкритою людиною.
«Найдорожчим званням для Володимира Семеновича було те, яке йому дали люди, — «народний директор». Він любив людей, жив для людей і завжди говорив: «Можеш допомогти людині — обов’язково допоможи», — сказав на багатотисячному жалобному мітингу Сергій Матвієнков, народний депутат України та багаторічний соратник Бойка.
Будучи справжнім патріотом свого міста та країни, «народний директор» мріяв перетворити Маріуполь на сучасне процвітаюче місто та робив усе, щоб втілити мрію в реальність.
Одним із останніх його бажань було повернути мир у місто та країну, адже він завжди вважав, що людина народжена для творчості та щастя.

Маріуполь 
Донецької області. 

 

 

Володимир Бойко завжди був серед людей і відгукувався на прохання про допомогу. 

Фото надано прес-службою Сергія МАТВІЄНКОВА.