Основний Закон — це реальний документ, тому його оновлення є логічним і затребуваним

Професор кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права Юридичного інституту Державного вищого навчального закладу «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Олег Марцеляк представляє Івано-Франківщину у двох робочих групах Конституційної комісії: працює над питаннями прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, а також удосконаленням конституційних засад правосуддя. Перше, на чому наголосив у розмові Олег Володимирович, це те, що роботи дуже багато. За його словами, громадянське суспільство за неповні три роки дуже змінилося та пішло далеко вперед від самої держави як політичної організації. Оскільки зміни до Основного Закону країни і сучасні механізми державотворення мають відповідати нинішнім реаліям та настроям людей, то повинна працювати доктрина й «живої» Конституції, адже яким би досконалим не був документ, а наперед передбачити усі майбутні суспільні процеси просто неможливо.

— Візьмемо для прикладу розділ ІІ чинної Конституції, де виписані основні положення про права і свободи, — каже Олег Володимирович. — Тривалий час вважалося, що вони є чи не найбільш демократичними і сучасними, але з’ясувалося, що тільки з нашої точки зору. Напрацьовуючи зміни до згаданого розділу, представники робочої групи беруть за основу постулати Європейської конвенції з прав і основних свобод людини та Хартію прав Європейського Союзу. Порівняння з деякими нормами цих міжнародних документів свідчить, що чимало питань потребують оновлення, а отже, і декларування в Конституції низки нових гарантій правового характеру. Ось такий, начебто, маленький нюанс.
Стаття 29 розділу, де йдеться про те, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. У ній виписано, що до з’ясування усіх обставин особу може бути затримано на 72 години, але чи не в усіх цивілізованих країнах цю норму зменшено до 48. Тож чому не наблизити її до світових стандартів? Таке поняття, як «права і свободи», не стоїть на місці, воно постійно розвивається і не було актуальним, коли ухвалювалася чинна Конституція. А сьогодні воно потребує визнання.
Ще один приклад — право на повстання. Усім здавалося, що наше суспільство досягло настільки гармонійного розвитку у взаємовідносинах людини і держави, що такого радикального права не потрібно, але останні події свідчать про зовсім інше.
Серед напрацьованих питань, які отримали цілковите «за» в обох групах, можна назвати запровадження механізму «конституційної скарги», щоб людина напряму могла звернутися до органу конституційної юрисдикції. Стоїть на порядку денному і збільшення кількості спеціалізованих омбудсменів, у тому числі поява Уповноваженого із захисту прав військових.
— Олегу Володимировичу, в Конституційній комісії працює чимало фахівців-юристів, та чи можуть вони відобразити усі прагнення і бажання людей?
— Наша робота не є суто кабінетною. З 31 березня, відколи запрацювала комісія, представники робочої групи з питань прав людини здійснили три виїзні громадські обговорення в регіонах. У Рівному, Ужгороді та Івано-Франківську до дискусії долучалися науковці, громадськість. Розповідали про те, що встигли напрацювати, запитували, чого ще очікують від нашої діяльності. Одне слово, збирали усі ідеї та пропозиції представників регіональних еліт і громадськості.
— Прошу сказати, що найбільше цікавить, а можливо, й тривожить наших співгромадян у майбутніх конституційних змінах?
— Насамперед люди хочуть почувати себе захищеними буквально в усіх сферах життєдіяльності. А це стосується закріплення права на придбання, носіння та зберігання зброї, обмеження щодо конфіскації майна, зокрема, можливості конфіскації лише незаконно набутого майна, права працівників на підприємствах, установах та організаціях на основі обов’язковості укладання колективного договору. На зустрічі, яка відбулася у Прикарпатському національному університеті, також порушувалися питання встановлення на рівні конституційного положення моменту, з якого починається життя й особа вважається суб’єктом правовідносин, закріплення прав, які виникають у зв’язку з використанням новітніх інформаційних технологій тощо. На деяких зустрічах порушувалися також питання узаконення евтаназії, удосконалення законодавства про трансплантацію органів та соціального статусу партнерів. Таке різноманіття питань свідчить про те, що сьогодні громадянам далеко не байдуже, що буде написано в оновленій Конституції, але поруч з цим висловлюють побажання, щоб Основний Закон не мав декларативного характеру, а виконувався.
— Саме на це, певно, й спрямована робота групи, представники якої займаються вдосконаленням судочинної гілки влади.
— У цьому плані на судочинство та здійснення самого правосуддя чекають великі зміни, бо всі визнають, що проблеми є. Вони стосуються і суддів загальної юрисдикції, і статусу Конституційного Суду, і реформування органів прокуратури, які стануть частиною судової системи. Має бути змінено модель призначення Генерального прокурора. Ставиться питання про те, щоб згадана кандидатура подавалася Вищою радою юстиції. Досі участь у формуванні судової гілки влади належали до повноважень Президента та депутатів Верховної Ради, однак усе йде до того, що представники вищого законодавчого органу не братимуть у цьому участі. Хоча я й пропонував, щоб парламентарії були залучені до контролю за діяльністю суддів. Не підтримали колеги й мою пропозицію про запровадження інституту імпічменту суддів, як у США та Великобританії, де парламенти у суспільно резонансних випадках мають право оголошувати імпічмент суддів.
— Олегу Володимировичу, навіть з такої короткої розмови видно, що майбутні законодавчі зміни супроводжуються непростими дискусіями. Якою в цьому плані бачиться співпраця та порозуміння між Верховною Радою та Конституційною комісією?
— Наша комісія є дорадчим органом при Президентові України, але особливого оптимізму в тому, що наша праця не є даремною, надає те, що у ній активно працюють народні депутати. До того ж саме Голова Верховної Ради Володимир Гройсман очолює комісію і групу, яка готує пропозиції щодо децентралізації. Та й загалом до підготовки конституційної реформи залучено велику кількість людей, які зацікавлені у змінах. Вважаю, що цей процес зупинити вже не можливо, та й люди не дадуть цього зробити. Мало того, свідома громадськість тепер контролюватиме й дієвість Основного Закону, особливо в плані виконання своїх обов’язків представниками вищих і місцевих органів державної влади.
Насамкінець Олег Марцеляк висловив вдячність керівництву Прикарпатського національного університету, Юридичного інституту та своїм землякам, які висловили йому високу довіру представляти інтереси нашого краю в напрацюванні позитивних змін до Основного Закону України.

Івано-Франківська область.

21 лютого 2014 року. Верховна Рада України конституційною більшістю ухвалила закон про відновлення чинності окремих положень Конституції України 2004 року, які 2010-го було скасовано Конституційним Судом.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.

8 грудня 2004 року. Верховна Рада ухвалила зміни до Конституції, які передбачали перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління. Голова Верховної Ради України Володимир Литвин та Президент України Леонід Кучма демонструють підтриманий парламентом законопроект про внесення змін до Конституції.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.