Робочі й вихідні дні глави Луганської військово-цивільної адміністрації Геннадія Москаля завантажені по маківку. Але нашому кореспонденту вдалося поспілкуватися з керівником області поза його кабінетом.

— Геннадію Геннадійовичу, з’явилася інформація, що бойовики накопичують свої сили для удару по трьох напрямках — слов’янському, маріупольському й сєверодонецькому. Населення занепокоєне: куди бігти?
— Скільки працюю тут, стільки й чую про наступ «ЛНР». То з першого числа, то з понеділка... Ми на них чекаємо з нетерпінням уже давно, усе в нас готове для прийому, навіть труни замовлені, але гості не йдуть. Лякати й сіяти паніку вони вміють. А от наступ — це інша річ. Але терористи підленько підвозять «Гради», стріляють і тікають, ховаються за школу, садок. Але ми не маємо права їм відповісти, дотримуючись Мінських угод. Та не турбуйтеся. Відсіч дамо гідну, хай тільки поткнуться.
— А ви вірите в ці Мінські угоди?
— А у вас є альтернатива? У нас безліч усяких релігій, але всі читають одну Біблію. Тільки тлумачать її по-різному. На жаль, альтернативи, крім Мінських домовленостей, у нас поки що немає.
— Ви сьогодні домовляєтеся з «Укрзалізницею» пустити поїзди з Лисичанська в Західну Україну, а також домагаєтеся проведення реконструкції й відкриття сєверодонецького аеропорту. Є успіхи?
— Так, я звертався до керівництва «Укрзалізниці» з проханням пустити поїзд Лисичанськ—Львів. Поки що цей маршрут не відкрито, тож своє запитання адресуйте керівництву залізниці. Що ж стосується аеропорту, то ще в жовтні минулого року ми подали уряду свої пропозиції з приводу поновлення роботи цього дуже важливого для нас об’єкта. Але рішення уряду одержали тільки недавно — у травні. Швидко, правда? За цей час на території аеропорту розмістилися військові, і з їхньою «допомогою» зникло багато техніки. Усе, що залежало від нас, ми зробили.
— Кажуть, небезпечно мати аеропорт, розташований близько до зони АТО.
— У нашому світі все небезпечно. Навіть сходами спускатися. Небезпека мінімальна, а користь від аеропорту велика. Насамперед для медиків, які могли б доправляти в госпіталі поранених, які потребують серйозної медичної допомоги. Крім того, як ви знаєте, на Донбасі дощенту зруйновані всі аеропорти — і донецький, і луганський. Нам потрібен такий об’єкт? Потрібен. Звичайно, Боїнги тут не сідатимуть, але невеликі літаки можна приймати. Злітна смуга дуже гарна, однак інженерні споруди потребують реконструкції.
— Пропускна система продовжує залишатися проблемною.
— Розумієте, у нас немає чіткої карти замінованих територій. У Щасті, наприклад, міст через Сіверський Донець заміновано, і будь-якої миті у будь-якому місці міни можуть здетонувати. У Станиці Луганській міст підірвано, у Трьохізбенці підірвано. Лисичанськ, Гірське, Золоте й Первомайськ — у цьому напрямку можна було проїхати. Але терористи виставили таблички від останнього блокпоста наших прикордонників до свого про те, що дорогу заміновано. Тож у пропуску людей не зацікавлені й самі бойовики. Ми дозволяємо прохід місцевих жителів через лінію розмежування в районі шахти «Родина» у пішому порядку. Ситуація тут складна. Де-юре населений пункт Золоте належить до селища Родина, підконтрольного українській владі, але де-факто перебуває в «ЛНР». Відповідно, люди ходять на роботу, до своїх рідних. Але щодня цей блокпост у Родині обстрілюють бойовики по 10—12 разів. Якщо пускати туди машини й автобуси, доведеться ризикувати життям людей. Я не можу взяти на себе таку відповідальність. Щоб потім до кінця життя ходити в церкву й на колінах вимолювати прощення в Бога й людей за загиблих, яких не зміг уберегти? Ні. Так, я знаю, нас критикують за те, що ми ускладнили перехід через лінію розмежування. Можливо, хтось робить краще. Але, принаймні, у нас немає загиблих серед мирних жителів, які перетинають лінію розмежування. Немає розстріляних автобусів. Щоправда, є поранені й убиті бійці афганської роти «Айдар», які несуть службу на шахті «Родина». Але це — окрема розмова.
— Геннадію Геннадійовичу, з вашої подачі в області оголошено війну посередникам, які займаються харчовими продуктами. Усі торговельні підприємства ви закликали реалізовувати тільки продукти місцевих виробників.
— Скажіть, а навіщо нам везти продукти, скажімо, з Харківської області, якщо в нас у регіоні своїх удосталь? Ми можемо ввозити тільки те, чого нема, що ми не виробляємо. Наприклад, цукор. В області є й молоко, і масло, і м’ясо, і хлібобулочні, і кондитерські вироби. Луганщина забезпечена харчовими продуктами в середньому на 168%. Ми можемо забезпечити всі бюджетні організації, тому зацікавлені, щоб у тендерах брали участь насамперед місцеві товаровиробники. Пріоритет — у них. Даючи зелене світло луганській продукції, ми, з одного боку, заощаджуємо державний бюджет, оскільки робимо закупівлі без посередників, а отже, за низькими цінами, з другого, поповнюємо його, оскільки кошти залишаються в нашій області.

Луганська область.