Нема на світі України,
Немає другого Дніпра.
Тарас ШЕВЧЕНКО

Сьогодні, 7 липня, виповнюється 60 років від дня народження Івана Івановича Куліченка (на знімку) — народного депутата України, голови підкомітету з місцевих бюджетів Верховної Ради України восьмого скликання, члена парламентської фракції «Блок Петра Порошенко».

Ми знаємо Івана Івановича як досвідченого й відповідального професіонала, знавця міського господарства, авторитетного і впливового державного керівника, прочитали про нього велику кількість матеріалів у засобах масової інформації. Напевно, він і сам міг би написати дуже цікаві й змістовні мемуари про свою неповторну долю і про життя рідного міста. І це було б цілком справедливо. Як зазначав відомий німецький письменник Томас Манн, «історія життя — це те, що відбулося й що продовжує відбуватися в часі».
Народився ювіляр і виховувався у трудовій атмосфері простої робочої родини в Березанівці, на окраїні Дніпропетровська. Найбільшим авторитетом для нього був батько — Іван Іванович, людина нелегкої долі, який зі своїми так званими двома «зимовими освітами» був дуже мудрим, мав шану серед людей, обирався в товариські суди й до якого син із повагою звертався тільки на «Ви». До речі, ім’я Іван Іванович стало традиційним для сімейства Куліченків: він і його батько, дід і прадід — усі так називалися... Крім того, син народився 7 липня, на свято Іоанна Предтечі, і його глибоко віруюча мама Ксенія Минівна ще в пологовому будинку з радістю повідомила, що це велика Божа благодать народитися в такий урочистий день. І життя їхнього сина підтвердило ці віщі слова.
Із дитячих років Іван обрав мирну професію будівельника, отримав солідну інтелектуальну підготовку в Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті, пройшов справжню чоловічу школу в студентському будівельному загоні, де освоїв свої перші робочі професії — бетонника і муляра. Після служби в армії він із 1979 року трудиться в управлінні капітального будівництва Дніпропетровського облвиконкому, з 1986 року займається цими питаннями у плановій комісії, потім на посаді першого заступника голови Дніпропетровського міськвиконкому.
У 1999 році Іван Куліченко виконує обов’язки міського голови, а в січні 2000-го впевнено перемагає на виборах міського голови: йому тоді віддали свої голоси понад 80 відсотків виборців. На наступних чергових виборах його знову, вдруге, втретє і вчетверте, обирають міським головою. Скажемо прямо: це дуже серйозний успіх у його напруженій і послідовній боротьбі за розвиток обласного центру, поліпшення якості життя його жителів.
Під час підготовки цієї статті ми вивчили історіографію градоначальників, керівників і міських голів Дніпропетровська, який у різний час називався Катеринославом, Новоросійськом, Січеславом, і тепер вирішується питання про його перейменування. Як відомо, посада міського голови була заснована Маніфестом імператриці Катерини Другої 1766 року. А перші офіційні відомості про катеринославського міського голову датуються 1786 роком. Відтоді за 230 років змінилися майже сотня керівників, але ніхто з них не займав цю посаду так довго, як Іван Куліченко, — понад 15 років. Та й у незалежній Україні мало схожих прикладів. Можна сказати, що серед своїх колег Іван Іванович такий собі рекордсмен.
Зрозуміло, кожен його попередник щось зробив для свого міста. Але «чотири рази міський голова» Іван Куліченко теж багато чого може згадати про свою роботу із забезпечення повнокровної життєдіяльності обласного центру, який по праву вважається другим після Києва містом в Україні. Дніпропетровськ — це справді унікальне європейське місто. Тут дружно живуть і трудяться понад мільйон людей різних національностей, різних політичних поглядів, різних віросповідань. Тут ніколи не проходили радикалізм і популізм, населення завжди було толерантним, зваженим. І за будь-якої політичної, економічної і навіть погодної ситуації транспорт у місті ходив, електроенергію і воду подавали, зарплату вчасно виплачували, вулиці вранці прибирали, сміття вивозили, безперебійно функціонували інженерні комунікації...
Так, багато чим доводилося займатися міському голові. У його кабінеті на видному місці висить Генеральний план, створений ще за Катерини ІІ, а також сучасний Генплан. По суті, Іван Куліченко був мозком і серцем усіх починань, йому вдалося розгорнути місто до Дніпра й унаслідок реконструкції за кілька років центральна Набережна невпізнанно перетворилася, стала улюбленим місцем відпочинку жителів і гостей міста. Тільки за останній період побудовано нові виробничі й житлові масиви, укріплено соціальну інфраструктуру, капітально відремонтовано понад 5 мільйонів квадратних метрів доріг, почалося масштабне будівництво окружної дороги...
З особливим задоволенням Іван Іванович займався фонтанами, що полюбилися городянам, адже шум води, тим паче в літню спеку, надзвичайно приваблює людей, і за це вони з любов’ю називають його Іваном Фонтановичем, що Куліченку також подобається. А як запеклому вболівальникові йому постійно доводиться займатися вічними проблемами знаменитої футбольної команди «Дніпро»... Звичайно, цей перелік можна нескінченно продовжувати, бо щодня, з раннього ранку й до пізнього вечора, він, засукавши рукави, включався в робочу «текучку». І городяни це бачили і правильно оцінили, і навіть тепер із гордістю вважають його своїм «вічним головою».
Як бачимо, Іван Іванович пройшов складну школу життя, гідно витримав усі її випробування й інтриги, вміло використовував оперативну ситуацію, що швидко змінювалася, ухвалюючи при цьому нестандартні рішення. На нашу думку, він від природи наділений особливою громадською жилкою, бачить не тільки близьку, а й далеку перспективу, відзначається масштабністю мислення й надзвичайним розмахом дій. До того ж він не міряє на свою голову «шапку Мономаха», однак майстерність управляти людьми у нього в крові. Досягнутими успіхами він зобов’язаний своїм батькам, своїм креативному розуму й бурхливому ентузіазму, а також активній підтримці жителів міста. Саме це допомагає йому результативно вирішувати поставлені завдання.
Водночас йому притаманне неповторне почуття гумору. Він іноді дозволяє собі пожартувати, що «сьогодні може вижити тільки той, хто штовхатиме чолом, гризтиме зубами й розштовхуватиме ліктями». Хоча для його характеру властиві рідкісне й виняткове самовладання, впевнена і спокійна ділова цілеспрямованість, сувора самодисципліна, вміння контролювати себе та інших виконавців.
Невтомний трудівник, сповнений творчої ініціативи й невичерпної енергії, Іван Куліченко на виборах до Верховної Ради України восьмого скликання в жовтні 2014 року переконливо перемагає в гострій боротьбі в одномандатному виборчому окрузі №28 міста Дніпропетровська. У зв’язку з цим він на позачерговій сесії міськради 21 листопада минулого року достроково припиняє свої повноваження міського голови й запевняє, що не йде, як припускають його деякі конкуренти, на «політичну пенсію», а зробить усе можливе, щоб виправдати високу довіру людей і щоб у державі було дієве і зрозуміле кожному українцеві законодавство, а місцеве само-
врядування отримало реальну силу і справжню підтримку народу.
Ураховуючи великі заслуги Івана Куліченка перед суспільством, депутати міськради присвоїли йому звання почесного громадянина Дніпропетровська. І на знак глибокої поваги міськрада виділила під депутатську приймальню його колишній робочий кабінет, яким він послуговується в період перебування в окрузі. Тож рідний Дніпропетровськ, як співається у відомому гімні про це славне місто, назавжди став для Івана Івановича «піснею його долі».
Нині напружений робочий ритм у парламенті, постійні телефонні дзвінки, щоденний прийом відвідувачів та інші столичні турботи не змінили насичене життя Івана Куліченка. Інтенсивно займаючись законотворчістю, спрямованою насамперед на збереження єдності й територіальної цілісності демократичної держави, вдосконалення конституційної та адміністративної реформ, на децентралізацію й оптимізацію виконавчої влади, поліпшення розподілу місцевого бюджету й самоврядування, підготовку закону про місцеві вибори, боротьбу з олігархізацією і корупцією, підвищення соціального захисту, та іншими нагальними питаннями, звертаючись із депутатськими запитами в центральні органи влади, він продовжує розв’язувати актуальні проблеми рідного міста, яке сьогодні стало прифронтовим у зв’язку з антитерористичною операцією на сході країни, що триває.
Як і раніше, народного обранця хвилює завершення будівництва першої черги метрополітену і правобережних з’їздів із Кайдакського мосту, будівництво приміських залізничного та автовокзалу, забудова прилеглих до них привокзальних площ, надземного переходу на центральному проспекті Правди та інших важливих стратегічних об’єктів.
Традиційне «ходіння в народ» для Івана Івановича під час багаторічного перебування на посаді міського голови й депутатства — це не просто чергові зустрічі з виборцями, це досить ґрунтовні й відповідальні заходи. Постійно й усебічно вникаючи в життя людей, співпереживаючи їх радостям і бідам, він підкуповує співрозмовників надзвичайною простотою й увічливістю, чуйний до людських потреб, намагається зробити все можливе, щоб допомогти простим людям, на яких фактично «впала» вся політична й соціально-економічна вага проведених реформ. Йому доводиться також спокійно і розважливо відповідати й на явно недоброзичливі та провокаційні запитання. Адже так склалося життя, що вічно жива філософська доктрина Гегеля про єдність і боротьбу протилежностей має місце й нині.
Івана Куліченка не раз запрошували на серйозні й відповідальні посади в Москву й у Київ, адже Дніпропетровськ здавна був «виробником влади», багато в чому визначав життя країни загалом. Але він усвідомлено залишився в рідному місті, де народився, вчився й пропрацював усе життя, тут поховані його батьки, тут живе його дружна родина, дві сестри зі своїми сім’ями. Він щонеділі із задоволенням прогулюється з онуками улюбленою городянами Набережною, яка по праву вважається родзинкою обласного центру, до нього підходять десятки людей, тепло вітаються, в кожного є цікава тема для розмови. А для нього це приємні й незабутні емоції, якими він дуже дорожить.
Умілий і талановитий організатор, який володіє здатністю бачити людей і обставини у всьому їхньому обсязі, має величезний моральний авторитет і неспокійний бійцівський характер, він не раз обирався головою Дніпропетровського регіонального відділення Асоціації міст України і президентом цієї Асоціації, керівником української делегації в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи (Страсбург, Франція).
У період своєї адміністративної роботи Іван Куліченко займався також науково-дослідною діяльністю, має понад 20 наукових публікацій, став кандидатом технічних наук, дійсним членом Академії будівництва України. За видатні досягнення визнаний гідним орденів «За заслуги» трьох ступенів, став лауреатом Державної премії України в галузі будівництва та архітектури, йому присвоєно почесне звання «Заслужений будівельник України», відзначений Почесною грамотою Верховної Ради України, церковними орденами та іншими високими нагородами. Він лауреат Всеукраїнської програми «Лідери регіонів». Сюди ж варто додати тисячі й тисячі гарячих і схвильованих подяк від жителів міста, яким він зміг допомогти розв’язати їхні нагальні проблеми.
Глава фракції «Блок Петра Порошенка» Юрій Віталійович Луценко каже: «Зрозуміло, кожен судить про людей і про події, виходячи із власного життєвого досвіду. І ми відчуваємо, що над головою Івана Куліченка ще віддавна простягнена спрямовуюча й благословляюча небесна долоня, яка не раз виводила його зі складної ситуації. Тож тільки Бог як Всевишній Суддя може винести слушний вирок його діянням і сподіванням, як і кожному з нас. Однак сьогодні з усією відповідальністю заявляю: Іван Іванович — це справжня людина, герой нашого часу, відданий Україні політик і патріот, він із честю й гідністю служить рідному народу й державі».
У ці сонячні липневі дні рідні та близькі, друзі та колеги з рідного йому міста, із близького й далекого зарубіжжя із вдячністю надсилають дорогому Івану Івановичу Куліченку щирі вітання зі знаменною датою, від усієї душі бажають високошановному ювілярові, його коханій дружині й вірній подрузі ще зі студентських років Валентині Федорівні, їх двом милим донькам, зятям та онукам, які продовжують його справу, нових славних успіхів у житті, міцного козацького здоров’я й довгих щасливих років.

Микола БІДЕНКО, помічник-консультант народного депутата України, Іван ГАВРИЛИШИН, член Національної спілки журналістів України.

Фото Миколи БЄЛОКОПИТОВА.

(Друкується в рахунок квоти фракції «Блок Петра Порошенка»).