У двох маленьких кімнатках, неначе у вулику, трудяться десятки волонтерок-«бджілок». Вони щодня працюють на благо армії по 10—11 годин, не шкодуючи сил. Їх знають і на передовій, і у шпиталях. Багато людей приходять до «Краматорських бджілок» хоча б на кілька годин, бо знають: тут допомагають українській армії. У волонтерських кімнатках збираються старші і молоді, діти, жінки і чоловіки.
Волонтери почали організовуватися одразу після визволення Краматорська. На те, що справа стане настільки масштабною, тоді ніхто навіть не сподівався. Жінки-«бджілки» сортують продукти, які зносять люди, готують різні смаколики, в’яжуть рукавиці, шкарпетки, шиють солдатам білизну та балаклави. Однак основне заняття тут — плетіння маскувальних сіток. За рік роботи жінки сплели понад вісім тисяч квадратних метрів амуніції!
Перефарбували стовпи з російськими прапорами
Спочатку організація налічувала усього кілька чоловік, та охочі допомогти прибували дуже швидко, інформація розповсюджувалася в соціальних мережах та через «сарафанне радіо».
— Перше, що зробили, — перефарбували стовпи, де були зображені російські прапори, — розповідає Надія Михайлівна, одна із «бджілок». — Потім домовилися за приміщення, почали в’язати сітки. Уже у вересні видали перші маскувальні засоби. За день робимо від 40 до 50 квадратних метрів сітки. За необхідності об’єм збільшується до 60 квадратних метрів. Зізнаюся чесно, праця — пекельна. Жінки у нас — переважно немолоді, працювати доводиться по 10—11 годин. Вихідних і свят у нас немає — ні Пасхи, ні 1 Травня... Адже і на війні вихідних немає. Постільну білизну, одяг, які потім перетворюється на сітки, приносять люди з усього міста. Приймаємо усе. Нам зараз дали замовлення на дві тисячі квадратних метрів. За місяць ми робимо понад тисячу квадратних метрів.
Зроблено з теплом і душею
Надія Михайлівна зізнається, що часу на себе зовсім не вистачає. «Бджілки» беруться до роботи з самого ранку і йдуть додому пізно ввечері. Але відпочивати, коли по їхній землі топчуться вороги, жінки не можуть.
— Також ми плетемо кікімори для розвідників і снайперів. Снайпери навіть зробили комплімент, що ми перевершили американців, які вважаються найкращими виробниками кікімор. Це ж зроблене своїми руками, з теплом і душею. У кожної жінки, що тут працює, може бути якась неприємність вдома, до того ж ми усі стежимо за новинами. Та намагаємося нести тільки позитивну енергетику, говорити під час роботи тільки про позитив.
Не минає і без продуктових посилок. Двічі на тиждень волонтерки-трудівниці спаковують по 5—7 ящиків різних продуктів. Це і вареники, чебуреки, котлети, піци, тушковане м’ясо, капуста, пиріжки, пончики і навіть оселедець під шубою.
— Також купуємо печиво, цукерки. Обов’язково кладемо до посилок побутову хімію. Звісно, нам потрібні кошти. Переважно їх нам приносять місцеві мешканці. Приносять тому, що довіряють нам, тому що дивляться звіти в Інтернеті, бачать, що все прозоро і по-чесному. Позавчора, наприклад, чоловік приніс тисячу гривень. Свої пенсії майже повністю кидаємо на АТО. Заробити кошти допомагає місцева молодь. Вони шиють, вишивають, роблять прикраси. Ці вироби продають, а кошти ідуть на потреби армії, на сітки, кікімори.
Ми все одно переможемо
Попри те, що минулий рік для усієї країни, а особливо для Донбасу, видався вкрай жорстоким, «бджілки» бачать у війні й краплю позитива.
— Ми вдячні ворогу за те, що стали нацією. Тепер відчуваємо, що ми — єдиний народ. У нас проживають вірмени, росіяни, болгари, румуни, євреї, але ми себе відчуваємо саме українцями. Ворог нас об’єднав, і ми його все одно переможемо.
Фото надані О. Олехновичем.
