«Об’єднання територіальних громад: добровільний примус чи об’єктивна необхідність?» — так називався круглий стіл, організований Офісом реформ у Закарпатській області.
На запрошення до діалогу відгукнулися Іван Микульця, т. в. о. голови Свалявської РДА, депутат обласної ради; Галина Цар, міський голова Чопа; Михайло Лаба, сільський голова Невицького, голова Закарпатського регіонального відділення сільських і селищних рад; Володимир Приходько, член громадської ради при Закарпатській ОДА, доктор економічних наук; Юрій Світлик, громадський активіст (на знімку).
Перед тим зауважимо: протягом двох тижнів експерти Офісу реформ спільно з депутатами всіх рівнів спілкувалися із сільськими головами, активістами всіх районів. Звісно, під час зустрічей виникало чимало запитань. Розуміючи, що знайти відповіді на всі з них упродовж однієї розмови не вдасться, все-таки ризикнули сформулювати частину з них, залучивши представників різних рівнів влади.
Отож загальний настрій, який не підлягає сумніву: реформи необхідні! Дискусії виникають на етапі їх реалізації. Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад», ухвалений у лютому, сколихнув активність соціуму після затвердження методики його реалізації. Жорсткі визначення правил об’єднання на місцях сприйняли як порушення принципу добровільності. Приміром, Іван Микульця переконаний: за цим криється неготовність сільських лідерів брати на себе відповідальність за прийняття рішень: «Я спілкуюся із сільськими головами... Вони, не приховуючи, кажуть: хай би забрали слово «добровільно», ділили, а ми вже виходили з того, що є. Я їм кажу: так не можна, ви користуєтеся певними повноваженнями, благами своїх громад! Нам довелося жити в епоху прийняття рішень. Приймайте їх і беріть на себе відповідальність!».
Тим часом Володимир Приходько зауважує: «У нас є достатньо прогресивних сільських голів, які готові думати про майбутнє. Давайте залучати їх до конкретної розмови. Вони повинні показувати реальні перспективи таких об’єднань». Володимир Приходько також звертає увагу на те, що адміністративно-територіальна реформа зачіпає чи провокує цілий комплекс супутніх новацій. Так, її втілення спричинить необхідність змін до виборчого законодавства. Адже села представлятимуть старости — люди, яких слід готувати, бо вони ж представлятимуть інтереси своїх громад у виконкомі об’єднаної громади. Йдеться про створення міні-районів і повний перегляд наявних номенклатур. Власне, значна частина цих чиновників нині і стоять на заваді реформ, звично виконуючи незрозумілі функції з переписування і відправлення звітів і довідок «нагору».
Ця «паперотворчість» не зі слів відома Михайлу Лабі: «У мене таке враження, що нині сільські ради слугують певним поштовим відділенням, адже левову частку робочого дня ми зайняті паперовою звітністю. І в цьому процесі не вистачає часу на реальну роботу з людьми». Він переконаний, що майже половина нинішніх сільських голів не братимуть участі в майбутніх виборах. Оскільки зрозуміло: якщо жовтневі вибори відбуватимуться на старій основі, то мотивація до активних дій в об’єднанні громад у них відпаде. «Ми фіксували сплеск активності у травні і на початку червня. Нині далі розмов мало хто іде», — каже М. Лаба.
Серед спротиву, який фіксують експерти, — не лише патріархальне прагнення лишити все без змін. Експерт Офісу реформ Олег Лукша переконаний: в області помітний справжній саботаж змін. Про це, приміром, свідчать виступи певних представників влади на місцях, конкретно — голови Ужгородської районної ради, та публікації в ЗМІ, які належать опозиційним політичним силам. Їх Олег Лукша вважає такими, що є справжніми провокаціями і висловлюваннями антидержавницької позиції.
Натомість активіст Ужгородського євромайдану, представник Громадського конвенту Юрій Світлик, переконаний у невідворотності реформ. Він чітко визначає можливі ризики: звичне «заговорювання» замість дії; зупинку на півдорозі, коли частина об’єднань працюватиме за новими правилами, але змушені будуть залишатися і районні рівні на старій базі; і, що мало не найнебезпечніше, — підміна понять: замість децентралізації — регіоналізація. Спроможні громади — сильна держава, нагадує Юрій. Адже ворогам країни не потрібні потужні громади, їм потрібна регіоналізація еліт і, як результат, утворення «князівств».
Системність змін, передача повноважень місцевій владі, посилення її відповідальності — ключові тези. Вони потребують роз’яснення методів реалізації. Проте ключові слова, на нашу думку, пролунали з уст міського голови Чопа: «Вивчивши положення закону, я дійшла думки, що об’єднання громад — перспективна справа. Подивіться, маємо поруч потужне село Соломонове і бюджетно бідне село Тисаашвань. Мабуть, Соломонове здатне впоратися із значною частиною своїх проблем самотужки, але ж поруч, у Тисаашвані живуть громадяни нашої країни! Від Чопа до цього села зо два кілометри абсолютно непроїзної дороги. Вона пролягає територією району, і йому, вочевидь, не до того, щоб її лагодити. Якби ми об’єдналися, гадаю, це питання було б вирішено спільними зусиллями. Бо ж діти цього села навчаються в Чопі, пацієнти лікуються також у нас... І таких питань чимало! Якщо сільські громади не схочуть об’єднуватися — це їхній вибір. Але я бачу перспективи. Не знаю, чи буду я в керівних органах цієї громади, чи довірять мені люди, але жити буду тут. Тому й уболіваю за ці процеси!», — сказала Галина Цар.
Цікаву тезу озвучив Невицький сільський голова Михайло Лаба стосовно скептиків: «Географічно переміщення громад не буде, а буде об’єднання економічних зусиль. І тоді коефіцієнт спроможності об’єднаних громад помножиться на три».
Тож процес реформ невідворотний. І має здійснюватися системно та поетапно. Нині поряд із консультаціями прийняття перспективного плану закарпатських територіальних об’єднань. Далі — обговорення, сесії сільських, районних рад. Роботи ще чимало.
Коментар
Іван ДЕМ’ЯНЧУК, директор Офісу реформ у Закарпатській області:
— Перед нами кілька кроків. Перший — створення перспективного плану спроможних територіальних громад. Крок другий — якісне, чітке обрання центрів цих громад. Згідно з методикою, найбільше проблем виникає саме з цим. І тут має прийти усвідомлення, що держава делегує центрам повноваження, хоча процес відбувається на засадах добровільності. Мало того, центрами повинні ставати нинішні райцентри або ж селища з розвиненою інфраструктурою — навіщо вкладати кошти у споруди, офіси тощо, щоб було де виконувати надані повноваження, якщо вони вже наявні в певних містах і селищах?.. Звичайно, люди повинні це розуміти. Як і те, що нові органи місцевого самоврядування отримають необхідні кадрові та фінансові ресурси й інфраструктурний потенціал для належного виконання повноважень. Вони стають найближчими до людей.
На Закарпатті попередньо було визначено і схвалено план утворення 38 спроможних територіальних громад. Але депутати облради перед прийняттям рішення вирішили обговорити це надто серйозне питання з представниками районів і заслухати їхні пропозиції. Так число громад поки що зросло до сорока трьох. Є й інші варіанти. Триває процес обговорення кількості, висуваються різні аргументи — навіть меж розселення етнічних груп, природних особливостей та історичних традицій, яким уже по кілька сотень років... Головне, що громадяни небайдужі, вони хочуть реформ, але щоб нововведення приносили користь і більший комфорт, ніж бачать сьогодні.
Найактивніше цей процес іде в Тячівському та Рахівському районах. Там люди близькі до остаточних визначень із кількості громад та їхніх центрів.
Інфографіка з сайту Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.
Фото надано Офісом реформ у Закарпатській області.
