Останнім часом значну увагу до себе привертає приватне акціонерне товариство «АТЕК» (колишній завод «Червоний екскаватор»). До його складу входить спортивний комплекс, який на сьогодні об’єднує: ковзанку, футбольне поле, скалодром, чимало залів для зайняття спортом. Загалом, ласий шматок території, за який.... триває боротьба. Історія почалася понад десять років тому, коли ЗАТ «АТЕК» уклало договір оренди з ТОВ «Спортивний клуб «Олімп» і передало останньому майно та споруди спортивного комплексу, про який і піде мова. Сторони домовилися, що орендарі користуватимуться майном десять років. Менш як за півроку обопільно було вирішено продовжити строк оренди — на п’ятдесят років.

Коли справи товариства «АТЕК» почали погіршуватись, керівництвом останнього було вирішено розірвати договір оренди, укладений, як їм здалося, на невигідний строк. Згодом засоби масової інформації заговорили про рейдерів, грабунок підприємства шляхом вивезення металолому в значних обсягах. У 2012 році рішенням суду було призначено арбітражного керуючого, що зумовлювалося банкрутством ПрАТ «АТЕК». Як зазначив один із «новоспечених» акціонерів під час прес-конференції в Укрінформ: завод отримав «рейдерську атаку за допомогою судового механізму і закону про банкрутство». Був призначений санатор, тобто особа, дії якої в ідеалі направлені на «оздоровлення» підприємства. Проте невдовзі стало очевидним, що «санатор представляє донецький клан».
На сьогодні саме судді призначають арбітражних керуючих. Чому прізвища суддів згадуються у справах про спробу рейдерського захоплення ПрАТ «АТЕК» та які їх домовленості із особами, що керують процедурою банкрутства, — залишається лише здогадуватися.
Прикро, що за всю історію незалежної України часто роль арбітражних керуючих зводилася до доведення підприємств до «необхідної кондиції» в інтересах потенційних покупців. Чимало з арбітражних керуючих мають список з підприємств — колишніх гігантів промисловості, які вони передали в потрібні руки.

Повертаючись до судових «митарств»

Каменем спотикання в процесі банкрутства заводу стали орендарі спортивного комплексу, які як кістка в горлі і донині. Керівництвом ПрАТ «АТЕК» було вирішено оспорити укладені на початку 2002 року додаткові угоди, у тому числі про продовження договору оренди спортивного комплексу на п’ятдесят років. І навіть незважаючи на те, що відповідна угода підписувалася ще в 2002 році, до суду справа потрапила аж у 2012 році. Мабуть, кожен юрист поставить собі запитання щодо дотримання строку позовної давності, який становить три роки.
Судова машина рушила: господарський суд м. Києва та Київський апеляційний господарський суд визнали додаткові угоди щодо продовження строку оренди недійсними. Вищий господарський суд України погодився з цими рішеннями. Верховний Суд України скасував постанову ВГСУ та направив справу знов до касаційної інстанції, яка, в свою чергу, скасувала рішення двох попередніх судових інстанцій і направила справу до господарського суду міста Києва на новий розгляд.
У травні 2015 року останній знову приймає рішення про визнання додаткових угод недійсними, чим фактично повторює вже скасовані перед цим рішення судів попередніх інстанцій.
Справа розглядатиметься в Київському апеляційному господарському суді. Орендаря, який зробив чимало для розвитку спортивного комплексу, намагаються виселити, в той час як його зусиллями на території стадіону розміщується дитячий табір, до якого можуть потрапити на відпочинок всі охочі вимушені діти-переселенці.

Наталя ТИТАРЕНКО, юрист.