Прифронтове Новотошківське стало мішенню для терористів
Утриматися від емоцій, що охопили мене, коли побачив ці зруйновані будинки, неможливо. І навіть ті, хто побував під обстрілами, на очах яких вибухала земля, розліталися дахи та вікна, хто, здавалося б, звик до картин наслідків «роботи» ворожих «Градів» і мінометів, які пригнічують, не можуть залишитися байдужими до долі селища Новотошківське. Воно розташувалося всього за два кілометри від 29-го блокпоста на Бахмутській дорозі та стало мішенню для снарядів терористів.
Хрестилися і молили бога, щоб уціліти
Якби не розбиті об’єкти і не забиті фанерою та різним підручним матеріалом почорнілі вікна та двері багатоквартирних будинків, можна подумати, що перебуваєш у якомусь курортному містечку. Дуже зелено, чисто, затишно. Селище невелике, всі один одного добре знають, тим більше зараз, коли з 2,5 тисячі мешканців шахтарського Новотошківського залишилося десь чоловік шістсот, а взимку було в три рази менше. Люди поступово повертаються додому, хоча і розуміють, що ризикують. Обстріли селища з боку окупованого Кіровська тривають і сьогодні, щоправда, уже не такі масовані, як у січні та лютому, але страх наганяють. Жителі селища тримають у готовності всі підвали своїх будинків на той випадок, якщо «почнеться війна».
Із 36 родин триповерхового будинку на вулиці Партизанській, 9 залишилися одиниці. Вдень жінки збираються на лавочках за столом і діляться одноманітними новинами, обговорюють проблеми. Сьогодні їх хвилює те, як вони переживуть зиму. У минулий сезон, тобто до війни, багато встигли завезти вугілля, тож було чим обігрівати оселі. Як буде нинішньої зими — невідомо. Кажуть, пільговикам тепер даватимуть субсидії, а привозити вугілля доведеться самим. Ситуація парадоксальна — у Новотошківку (так називають селище в народі), яка розташована від Луганська всього за 50 км, досі не проведено газ! Квартири багатоповерхових будинків, як і тридцять років тому, опалюються грубками на вугіллі. Тому паливо заготовляється і складається в підвалах. Отут, серед ящиків з вугіллям, і розташовуються закутки, де люди облаштували свої місця на час бомбувань.
— Два дні тому вночі стріляли, але в підвал не тікали, — розповідають жінки. — Лежали і хрестилися, просили бога, щоб пронесло.
Замість шибок — картон із упаковки
Будівля, де міститься селищна рада і військово-цивільна адміністрація, із зими стоїть без вікон. Вставлений замість шибок картон з упаковки пропускає сонячне світло тільки в місцях прориву. Але люди працюють і в таких умовах.
— Стекла вилетіли взимку, коли був сильний обстріл і розбило торговий центр навпроти, — розповідає секретар сільради Ірина Шкварченко. — Не ризикували, очікуючи наступного удару. Забрали документацію, печатки, техніку та рознесли по домівках, обладнавши там свої робочі місця. А коли потеплішало й у приміщеннях стало можливо працювати, повернулися.
Не зумівши стримати сльози та тремтіння в руках, співбесідниця розповіла про те, що пережила:
— В один із обстрілів я бігла по дітей до школи. Вони сиділи там у підвалі, від страху кричали і плакали. Зі мною бігла жінка, мама трьох дітей. Снаряд розірвався близько. Я проскочила, а вона потрапила в епіцентр вибуху, її ледве довезли до лікарні Лисичанська. Знаєте, коли стріляють, добігти до укриття нереально. Якщо ти живеш у будинку з хорошим підвалом, тоді ще можна вберегтися. А так... Бойовики навмисно б’ють по мирних жителях. Минуле літо пережили складно. Директор школи і деякі вчителі поширювали ідеї сепаратизму. Їм вірили. Ми в селищній раді ховали печатки, українські прапори і різні документи, щоб на випадок чого вони не були знищені та ніхто не постраждав. Наш населений пункт відносився тоді до Кіровська. Але вже в липні минулого року я боялася їздити туди і здавати звіти, спілкувалася телефоном. Я — секретар ради, всі знали, що я за Україну, тож могла опинитися й у підвалі. У мене троє дітей, молодшому з яких чотири роки, і я дуже боялася за них. Боюся і зараз, тому вивезла своїх дітей у безпечне місце. У школі зараз активно роблять ремонт, її готують до нового навчального року, садок не працює, та й дітей немає. Дітей дошкільного віку набереться всього з десяток. У нас тут залишилися переважно пенсіонери. Одні не хочуть залишати насиджені місця, а інші... чекають Росію. Думають, що тоді їхнє життя кардинально зміниться. Переконувати їх у тому, що вони помиляються, даремно.
Ситуація із владою в селищі склалася неординарна. У зв’язку зі створенням військово-цивільної адміністрації селищна рада опинилася не при справах, без роботи. Де-юре вона існує, оскільки рішення про її ліквідацію поки що немає, але де-факто її функції виконує ВЦА. У свою чергу, адміністрація ще не закінчила своє формування. Документ про створення Новотошківської військово-цивільної адміністрації Президент України підписав, але бюрократичні процедури ще не пройдені. Із цієї причини ВЦА дотепер не має штатного розкладу, не може відкрити розрахунковий рахунок, укласти договори на низку необхідних робіт. Скажімо, вивезення сміття. Воно вже рік не вивозиться і накопичується в селищі в декількох місцях. До речі, грошей на рахунку вже зібралося до 2 млн. грн., але розпоряджатися ними глава ВЦА не може.
Старше покоління переконати складно
На дверях адміністрації висить оголошення про три вакансії: заступника глави ВЦА, землевпорядника і касира. Висить уже не один день, але бажаючих обійняти ці посади немає, незважаючи на те, що робота в селищі відсутня. Тут немає ні фабрик, ні заводів, а єдина годувальниця — шахта закрилася ще в дев’яностих роках. Раніше жителі селища, серед яких багато шахтарів, працевлаштовувалися на підприємствах прилеглих населених пунктів, але з початком бойових дій вони втратили і цю можливість. Кіровськ, Первомайськ, Стаханов окупували бойовики, а на них шахтарі працювати відмовилися. Працездатне населення роз’їхалося по різних місцях, тож з кадрами в селищі — велика проблема. І не тільки з кадрами.
— Сьогодні в селищі тільки чотири приватні підприємці, які займаються торгівлею, що платять податок. І все, ніякого бізнесу більше немає, — розповідає очільник військово-цивільної адміністрації селищ Новотошківське та Жолобок Попаснянського району Сергій Шакун. — Немає бізнесу, немає роботи. Будівельники, наприклад, бояться їхати в нашу Новотошківку, оскільки вона розташована на небезпечній лінії розмежування. Та ще й за два кілометри від історичного 29-го блокпоста, який постійно приймає на себе удар бойовиків. Але ми таки знайшли людей з Лисичанська і Сєверодонецька, які згодні допомогти в ремонті житлового фонду. Державним бюджетом Луганщині вже виділено 11 млн. грн. на відновлення зруйнованих воєнними діями будинків, і частина цих грошей надійде нам. Тож ми зможемо працевлаштувати людей, які займатимуться дахами, вікнами, фасадами та ін. У селищі від обстрілів постраждало 43 комунальні будинки, плюс ще приватні будови, соціальні об’єкти. В осінь ми повинні ввійти в повній готовності. Що стосується другого населеного пункту — села Жолобка, який входить до нашої адміністрації, то там, на жаль, зараз стоять «буряти». Там «русским духом пахнет».
Сепаратистські настрої в селищі були закладені ще наприкінці 90-х років, коли почали закриватися шахти. Гірники — найактивніша частина населення, і вони боролися за свої права, але не були почуті. Обласна влада нічого не зробила для того, щоб зняти соціальне напруження. Тому образа на українську владу залишилася ще відтоді.
— Але інших людей тут мало, — каже Сергій Шакун. — Прищеплювати почуття любові до батьківщини пенсіонерові марно. Він багато чого не хоче розуміти і приймати. Він любить іншу батьківщину — радянську, яка, як він уважає, давала йому роботу, оптимізм, майбутнє, а сьогодні він не знає, чим закінчиться день, якою буде ніч, що наближається, чи залишиться він живий і чи буде в нього завтра шматок хліба. Для роботи з населенням ми намагаємося знайти відданих людей, передусім відданих своїй роботі. Нам не вистачає вчителів, лікарів, юристів. Але перш ніж запросити їх, треба створити їм умови не тільки для роботи, а й для життя. Ми зараз переглянули свій житловий фонд і вирішили відремонтувати кілька квартир для тих, хто виявить бажання до нас приїхати.
Там, де руїни, ще взимку був торговельний центр.
