Дехто називає їх героями, оскільки хлопці несуть службу на 29-му блокпості, розташованому на бахмутському шляху, тобто у найнебезпечнішому місці. Це останній український блокпост на лінії розмежування, отже, йому дістається найбільше. У ясну погоду неозброєним оком можна розгледіти територію окупованого Кіровська, звідкіля найчастіше вночі і летять снаряди важкої артилерії.
За два кілометри від блокпоста на узбіччі Бахмутки розташоване селище Новотошківське, яке бойовики намагаються зайняти. Воно постійно страждає від ворожих обстрілів. Стосунки бійців ЗСУ, що несуть тут службу, та мешканців селища складаються непросто. У Новотошківському нині живуть люди переважно пенсійного віку, частина з них налаштована проросійськи, і знайти порозуміння з ними часом неможливо. Та все-таки народна дипломатія допомагає розв’язувати цю проблему без втручання ідеологій різних політичних напрямів. Прості люди одне одного зрозуміють краще.
— Коли ми у лютому приїхали сюди, тут взагалі було майже 150 осіб. Було сильне бомбардування з мінометів та «Градів», снаряди летіли з Кіровська просто на житлові будинки, — розповідає боєць з позивним «Чиж». — Тоді нам мешканці в очі казали: «Навіщо ви сюди прийшли. Через вас нас обстрілюють». З часом ставлення до військових змінилося на краще, але цілковитої довіри до нас у населення немає. Та й у нас, відверто кажучи, до них теж. Приміром, вони називають нас «українська армія». Не «наша армія, яка прийшла нас захищати», а українська. Частина людей ставиться до нас лояльно. Тут здебільшого залишилися люди старшого віку. Кажуть, що за Януковича їм жилося нормально. Хоча, як на мене, люди тут бідні, нічого хорошого не бачили, тому їм і здається, що жили вони у нормальних умовах. Головне, мабуть, що раніше була стабільність, а сьогодні її немає, і невідомо, що буде далі. Тепер місцеві дійшли висновку, що мешканці Західної України живуть краще, і це їх ображає. Мовляв, «Донбасс кормит всю Украину», а живе гірше за всіх. А хто у цьому винен? Нам розповідали, наприклад, що багато хто з колишніх шахтарів їздять на заробітки в Росію. Жителі Західної України у пошуках заробітку теж вимушені працювати за кордоном. Але на зароблені кошти будують будинки, відкривають бізнес, вчать дітей. А тут на зароблені кошти гуляють на всю котушку. Досі живуть за радянськими законами, перекладаючи частину своїх турбот на державу. Звичайно, є багато адекватних людей, які все розуміють. Але деякі навряд чи прозріють.
— Тут, у Новотошківському, служать переважно вихідці з Західної України, так би мовити, бандерівці, хоча місцеві нас так не називають, — долучається до розмови ще один боєць. — Мусимо сказати, що народ тут досі «зомбований» радянською ідеологією. Але ці настрої змінюються, як і ставлення до нас. Ми їм допомагаємо відновлювати пошкоджені під час обстрілу будинки. Багато хто приходить до нас з гостинцями, скажімо, з гарячими домашніми пиріжками. Ми довіряємо цим людям. Син однієї нашої знайомої, наприклад, прийшов до нас добровольцем. Не думаємо, що вчителька за фахом може нам бажати поганого.
— У кожного з нас є діти. Ми за ними сумуємо. Цю тугу допомагають розігнати місцеві дітлахи. Ми з ними дружимо. Волонтери привезли сто хрестиків, які були освячені у церкві і навіть ладаном пахли. Ми роздали їх дітворі та дорослим. Люди тут невіруючі. Дітям даємо образки, а вони запитують: а що це таке і навіщо? Батьки їм не пояснюють. Вчора неділя була, а жителі влаштували суботник, розбирали завали від обстрілів. Ми говоримо їм, що треба до церкви йти, а вони цього не розуміють. Церква тут є, але дуже маленька. На щастя, від обстрілів вона не постраждала.
Бійці служать тут шостий місяць, а дехто вже дев’ятий. Незабаром ротація, на яку вони чекають з нетерпінням. Дуже хочеться побачити своїх діточок. А ще військові не приховують своїх почуттів щодо ставлення до них з боку командування ЗСУ:
— Дивимося телевізор і чуємо, що триває ротація у Національній гвардії чи у зведених підрозділах міліції, які приїздять у зону АТО на тридцять діб. Вони повертаються додому і вже мають «корочки» учасників бойових дій. А ми тут, дякуючи Богові, вже майже дев’ять місяців, причому несемо службу на передовій, і досі не маємо таких посвідчень. Про ротацію і техніку вже й не говоримо. Що дісталося нам від Радянського Союзу, тим і воюємо. Коли призивали, то були усі рівні, а тепер одним усе, іншим — нічого. Все, що маємо, — форма, каска, «бронік» — все від волонтерів. Дякуючи їм, маємо прилад нічного бачення, а раніше виручали вуха та очі. Автомати старші за нас на десять років. Однак, якщо сепари, боронь Боже, на нас нападуть, — стоятимемо доти, доки не надійде допомога.
Бійці, які охороняють 29-й блокпост біля Бахмутки.
