26 липня 1976 р. від серцевого нападу на 68-му році життя помер Микола Носов — автор знаменитої трилогії про Незнайка.

Він був невисоким на зріст, з короткою шиєю, хвилястим волоссям, тихим глухуватим голосом та спостережливим і живим поглядом. Усміхався найчастіше лише очима. Стриманий, мовчазний, дратівливий і навіть відлюдькуватий, зовні Микола Миколайович наслідував класиків світової літератури з їхніми неодмінними атрибутами — жилетом, краваткою, капелюхом. Він чудово розмовляв українською мовою, не цурався посидіти в компанії, де мало п’ють, багато співають і розмовляють.
Народився М. Носов 10 (23) листопада 1908 року в Києві в сім’ї актора естради та кіно. Дитинство пройшло недалеко від Ірпіня під Києвом, де хлопчик зростав серед квітів і гномиків (свято вірив у їхнє існування). Грамоті вчився в приватного педагога Павли Аполінарівни. Це допомогло успішно витримати вступні іспити до київської приватної гімназії Стельмашенка. Далі родина оселилася в Києві в орендованому будинку, а «наш милый уютный беленький домик отец продал человеку по фамилии Елисеев». Пізніше батько отримав квартиру в п’ятиповерховому будинку на розі нинішніх вулиць Саксаганського і Толстого, бо мав квиток залізничника. Із вікон квартири було видно вокзал і університетський ботанічний сад.
Обдарований хлопчик захоплювався музикою, театром, творчістю — поряд із шахами, фотографією, електротехнікою, радіоаматорством. Підробляв газетним торговцем, землекопом, косарем... «У шкільні роки мріяв стати музикантом (на рівні Паганіні щонайменше), потім закинув скрипку, захопився хімією і цілком серйозно готувався до вступу на хімічний факультет політехнічного інституту».
У 1924 році Микола Петрович і Варвара Петрівна з 16-річним Миколою та молодшими Ларисою і Борисом повернулися в Ірпінь, сподіваючись, що великій і зубожілій сім’ї тут буде легше прожити. Тим паче що приятель батька Криньов дозволив їм мешкати на власній дачі. Старший брат Петро після гімназії вступив в Київську художню профшколу, жив у столиці в дядька, навідуючись до Ірпеня на канікулах.
Миколі ж довелося поєднувати навчання в Київській вечірній школі з працею чорноробом на бетонному заводі в Ірпені, потім — на цегельному в Бучі. Поряд укладали цеглу сестри Мазуренко із Ірпеня, і Микола закохався у молодшу Олену. А на канікулах на роботу до цегельні влаштувався Петро Носов і закохався у старшу Марію.
У 1927 році саморобним фотоапаратом Микола зняв живописний куточок ірпінської природи, витримав творчий конкурс і вступив разом зі старшим братом на фотофакультет Київського художнього інституту. Перше кохання виявилося справжнім для братів і сестер. Брати Носови в один день побралися.
Коли в Москві відкрився інститут кінематографії, Петро і Микола перевелися туди й разом із юними дружинами виїхали до столиці, жили у гуртожитку. Там знайшлися їм первістки: Петро з Марією назвали свого сина Миколкою, а Микола з Оленою — Петром. Щоліта Носови поверталися в Ірпінь на відпочинок до батьків.
Петро став кінохудожником, стояв біля витоків вітчизняної мультиплікації. У них із Марією було четверо дітей.
А Микола Носов закінчив інститут кінематографії. З 1932-го до 1951 р. — режисер-постановник мультиплікаційних, науково-популярних і навчальних фільмів (у тому числі про танкістів для Червоної Армії, заслуживши цим у 1943-му орден Червоної Зірки).
Як же він став дитячим письменником? За словами самого Носова, в літературу він прийшов випадково: народився син (1931), і потрібно було розповідати йому і його приятелям-дошкільнятам усе нові й нові казки, кумедні історії (такі, як «Живий капелюх», «Бобик в гостях у Барбоса»). Тому і привів Носов у дитячу літературу нового героя — наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого непосидька з шилом в одному місці, спраглого до діяльності і пригод — Незнайка. У 1938 році відбувся суперуспішний літературний дебют Носова з оповіданням «Витівники». Відтоді дитячий журнал «Мурзилка» друкував усі оповідання Носова, котрі той пропонував редакції. На жаль, киянин, людина неймовірної фантазії, геній дитячої літератури довго жив у Москві й писав російською мовою.
Не тільки успіх п’янив голову, а й нове кохання. Микола розлучився з Оленою та одружився з Тетяною (їй присвятив «Незнайка»).
Батьки Носових померли в роки війни. Пішла й Олена: коли німці підступали до Москви, її погнали на риття окопів, і жінка не витримала цієї важкої праці. У другому шлюбі Носов дітей не мав, забрав сина-підлітка в нову сім’ю.
Петро Миколайович (1931—2002) став фотокореспондентом телеграфного агентства. Він приїздив до Ірпеня з дружиною Лідією та сином Ігорем, пізніше — з дружиною Еммою. Онук — Ігор Петрович Носов (н. 1962) — фотограф, письменник, автор нових пригод коротунів. Є правнук Іван.

Запоріжжя.

Фото з архіву автора.