Виступаючи на форумі «Донбас — Україна. Порядок денний» у Слов’янську, голова обласної державної адміністрації, керівник обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський заявив, що «Донеччина має стати форпостом між Європою і Азією». Насправді в становищі «і не Європа, і не Азія» область перебуває вже понад рік. Навіть на території, підконтрольній українській владі, громадська думка та місцеві лідери схиляються то на один бік, то на інший. Не в останню чергу — через слабкість місцевої влади, яка не здатна чи не бажає адекватно реагувати на ситуацію. У підсумку мешканці прифронтових міст і сіл почуваються «нічийними» і обурюються неувагою до їхніх проблем. Як зламати цю негативну тенденцію? Призначений у червні нинішнього року очільник області Павло ЖебрІвський (на знімку) розповів «Голосу України» про свої наміри та перші кроки на посаді.

— Павле Івановичу, рік тому були визволені Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка та ще низка населених пунктів. Ці міста могли би стати гарним прикладом переваг України перед самопроголошеними республіками. Але не стали. Ані створення нових робочих місць, ані відновлення інфраструктури, ані подолання корупції, ані додаткових коштів для місцевих громад. Чому?
— Крилатим став вислів «Донбас не чують». Але до Донбасу не прилетіли космонавти з інших планет. У всіх службах у регіоні працюють мешканці області. Не Київ подав знаки до якихось корупційних діянь, не Київ заборонив змінювати інфраструктуру. Навпаки. На жаль, особливої ініціативи на місцях немає.
Як народний депутат України попередніх скликань я вісім років пропрацював у бюджетному комітеті й умію шукати гроші. Бачу, що лише цього року можна використати на інфраструктурні проекти в області майже три мільярди гривень. Плюс є три напрями відновлення інфраструктури — це 200, 300 і 400 мільйонів позичкових грошей, причому на достатньо цікавих умовах. І коли три тижні тому приїхав до Краматорська, то попросив проекти з відновлення інфраструктури. А проектів немає.
Кажу міським головам: «Друзі, мене не цікавить заміна 100 метрів каналізаційної труби. Або ми міняємо всю каналізацію в місті, щоб сорок років туди не заглядали, або міняємо водогін, щоб можна було відкрити кран і питну воду пити, або впроваджуємо енергоефективні заходи в будинках. Звичайно, можна звинувачувати Київ, який мав би задавати темпоритм відбудові. Але де сьогодні ваша ініціатива, ваше бажання, де ваша любов до свого краю? Закохайтеся у своє місто, село, вимрійте в собі, намалюйте в уяві неймовірну перспективу, сформуйте план і по-
етапно реалізуйте. Намагайтесь дійти до ідеалу».
Дав два тижні на підготовку напрямків, за якими можна працювати. На підготовку переліку проектних інститутів, здатних швидко зробити проекти. Налаштовую на зменшення тендерних процедур, щоб не тягнути час. Найближчим часом плануємо розпочати інфраструктурні проекти. Гадаю, відсутність перспективних планів — не вина, а біда місцевих керівників. Тому що в регіоні працювали кілька фінансово-промислових груп, для яких ключовим питанням було заробляння грошей, і все, в тому числі місцева влада, крутилося навколо цих груп. Будь-яка ініціатива романтиків була неможлива, бо романтики не могли стати високопосадовцями.
Тому перед нами подвійне завдання: перше — сформувати нову українську еліту, друге — забезпечити інфраструктурні проекти і боротьбу з корупцією.
Часто лунають пропозиції: мовляв, а давайте проведемо референдум про відокремлення Донбасу. Тоді кажу: «Василю, а в тебе нога болить? Час від часу? Тоді давай відріжемо. Голова заболіла — то давай відріжемо голову». Це найлегше. Але сьогодні є біда. Біда не лише в російській пропаганді, а й у тому, що 24 роки в цьому краї української влади не було. Завжди був «договорняк». Є фінансово-промислові групи, які тримали в покорі Донецький край. Той, хто сідав у Києві, домовлявся з цими групами й віддавав область їм на відкуп.
— Чи зустрічалися ви з представниками місцевої бізнес-еліти з приводу розвитку регіону або визначення умов співпраці?
— Я не ініціював таких зустрічей із власниками фінансово-промислових груп. Гадаю, вони також придивляються до мене і до моєї команди. Але тим представникам бізнесу, які зацікавлені в зустрічі, не відмовляю. Цього тижня провів співбесіди з директорами всіх державних шахт. Головні питання, які обговорювали: що має зробити обласна влада, щоб шахти були рентабельними, самоокупними і розвивалися.
Обласна влада поставила три ключові завдання на найближчі чотири місяці. Перше — закон і порядок на Донеччині повинні бути не гіршими, ніж у Києві. Друге питання — інфраструктурні проекти мають запуститися, інфраструктура має бути кращою, ніж до війни. І третє питання — робота з бізнесом, щоб були робочі місця, заробітна плата й податки до бюджету. Водночас у дуже стислий термін маємо підготувати стратегічний план розвитку області до 2025 року, щоб презентувати цей документ незабаром після Дня незалежності. Як з’ясувалося, такого плану область досі не мала.
— Який «голос Донбасу» ви чуєте? Хто для вас є виразником думки мешканців регіону?
— Сказати, що сьогодні є серйозні громадські організації, які могли би працювати, достатньо важко. Для мене важливо вислухати всіх і на підставі узагальнення усвідомити, що потрібно робити. Слухаю місцевих пересічних громадян, слухаю громадських активістів, патріотів, які заходять до мене. Слухаю бізнес, військових. Кожен висловлює точку зору відповідно до свого бачення. Дуже багато спілкуюся з людьми, чиї родичі живуть на тимчасово окупованій території. Порівнюю, узагальнюю і пробую тримати руку на пульсі.
— Які очікування пов’язуєте з місцевими виборами восени цього року?
— На Донеччині хвіст не повинен крутити собакою. Хочете — займайтеся бізнесом. Хлопці, якщо створите робочі місця і будете платити податки, матимете сприяння від обласної влади. Але не пробуйте підпорядкувати місцеву владу, в тому числі через вибори, фінансово-промисловим групам. Тут ми будемо дуже сильно сперечатися.
З другого боку, дуже важко знайти лідерів громадської думки. У владі потрібні патріоти. Це необхідна, але недостатня формула успіху. Патріот має бути розумним і ефективним. Така людина у владі — це перспектива. Саме таких потрібно обирати, і це — ключова місія на майбутніх виборах, у тому числі в Донецькій області.

Інтерв’ю провела Ліна КУЩ.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.