Кремль розпрощався зі своїми газовими політичними амбіціями. Минулого тижня міністр енергетики й природних ресурсів Туреччини Танер Йилдиз заявив, що країна не піде на поступки «Газпрому» в питаннях реалізації проекту «Турецький потік». За словами політика, «Москва бачить у нас тільки транзитну країну. Для нас у цьому немає жодного сенсу. Ми зацікавлені в створенні спільної системи поставок».
А ще місяць тому Олексій Міллер заявляв, що вже наприкінці 2016 року російський газ піде територією Туреччини. При цьому російські ЗМІ особливо наголошували, що Україну буде вилучено зі списку основних країн-транспортерів нафти й газу в Європу. Сьогодні «Газпром» фактично заморозив усі проекти «південних маршрутів» транзиту свого газу на європейський континент. Навіть італійська компанія Saіpen, яка й мала прокладати труби, розірвала контракт із монополістом. Найпарадоксальніше, що в Москві, як і раніше, вважають, що «Україну візьмуть у газові кліщі», бо збираються будувати чотири «нитки» північного газопроводу до Європи. Але широко відома заява Ангели Меркель про те, що Німеччина не має потреби в цих трубопроводах.
Провалилася і російська істерія з приводу того, що Україна не є надійним партнером. Навіть російський президент нещодавно заявив, що «до 2019 року Україна залишиться основним партнером у транзиті російського газу».
Цікава думка російського аналітика Михайла Крутихіна, який заявив, що «з 2009 року, коли був останній перебій у постачанні Європи, і то з вини російського керівництва, Україна акуратно виконувала всі свої зобов’язання щодо транзиту російського газу європейським споживачам, жодного разу не порушивши умови контракту».
Насправді ці факти свідчать про те, що Росія втратила свій ресурс «газової експансії». Сьогодні важко уявити, що ще 15 років тому Україна закуповувала 52 млрд. кубів російського газу для власних потреб, натомість у 2014 році — не більше п’ятнадцяти. А газ для Росії завжди був не просто товаром, а інструментом політичного тиску.
Москва.
