У вівторок у Мінську вкотре Тристороння контактна група намагалася врегулювати ситуацію на сході України. Головними питаннями зустрічі були місцеві вибори на окупованих територіях і відведення важкого озброєння калібром до 100 мм від лінії розмежування. За словами учасника переговорів голови ОБСЄ Івіца Дачича, щодо першого пункту не домовилися. Щодо другого — досягли консенсусу й підготували текст нової угоди. Усе це вже було, але не спрацювало. І нині на тлі відкритого ігнорування Мінських домовленостей російсько-терористичними угрупованнями й застосування агресивної тактики гарантій, що досягнуті в столиці Білорусі угоди сприятимуть деескалації у зоні бойових дій, по суті, немає. Як і немає практичного прагнення до миру головного «натхненника» дій бойовиків — Кремля.
«Робоча група з проблем безпеки погодила з російською стороною відведення і верифікацію важкого озброєння по всій лінії конфронтації. Йдеться про відведення танків, артилерії калібром до 100 мм і мінометів менш як 120 мм кожною стороною на 15 км, що дасть змогу створити 30-кілометрову зону безпеки по всій лінії зіткнення довжиною 389 км, куди увійде й Широкине», — підтвердив учасник робочої підгрупи з питань безпеки, екс-міністр оборони Євген Марчук, повідомляє «День».
За його словами, щодо демілітаризації самого Широкиного згоди не досягнуто, хоча є прогрес. «Радість поки що невелика, — зазначив Є. Марчук, — адже є ще процедура з попереднім експертним опрацюванням у межах 1—2 днів підписання Україною, Росією, ОБСЄ й обов’язковими візами Захарченка й Плотницького. А їх на сьогоднішньому саміті не було, а були їх представники. А головне те, як цю домовленість виконуватиме та сторона».
Зрозуміло, що головним диригентом цієї воєнно-політичної симфонії виступає (хоча й під псевдонімом) Москва. Фірмовий стиль маестро спостерігається у провідних партіях. На думку експерта Центру військово-політичних досліджень В’ячеслава Гусарова, ситуація з Мінськими домовленостями в окупованому Донбасі нагадує такі собі кліше заморожених Росією конфліктів. Основні їх риси: організація РФ резонансних протестних рухів проросійського штибу на території іншої держави, розв’язання збройного конфлікту на ґрунті проросійських протестів, який створює загрозу територіальній цілісності держави, її економіці й політиці, нав’язування думки про нібито життєву необхідність ухвалення «плану мирного врегулювання», який пропонує Кремль, наполягання на зміні у постраждалій країні форми державного устрою з метою визнання автономного статусу її конфліктних регіонів, перебування на позиції миротворця-координатора обох сторін конфлікту, інформаційне підживлення проросійських настроїв у конфліктних регіонах.
На прикладі Донбасу Москва продовжує використовувати напрацьовану тактику штучного створення конфліктних ситуацій у пострадянських регіонах з подальшим їх заморожуванням. Як свідчить практика, своїми діями Росія намагається заспокоїти конфлікт, але не прагне вирішити його, тобто схиляє сторони до ситуації «ні війни, ні миру».
Очевидно, що «збирач руських земель» нині робить ставку на політичне повернення України, яка відбилася від череди. Однак при цьому продовжує тримати в тонусі свою воєнну операцію на сході нашої країни. Москва не закриє «український фронт», доки не доб’ється свого або доки не знайдуться вагомі аргументи ззовні, які змусять її це зробити...