Незважаючи на політичні заяви керівників так званих «окремих районів Донецької та Луганської областей» про нібито виконуване ними відведення техніки й важких озброєнь калібром менш як 100 мм, терористичні війська продовжують обстріли мирних населених пунктів і позицій сил АТО. Про це розповів співробітник Спільного центру з контролю і координації — представник Міністерства закордонних справ України, посол з особливих доручень Андрій КУЗЬМЕНКО (на знімку).
Дипломатія в зоні АТО: без краваток і комірців
— Андрію Михайловичу, зазвичай у зоні проведення АТО ми звикли бачити військових. Як ви, дипломат, прибули сюди?
— Дипломат повинен завжди перебувати там, де це необхідно в інтересах держави. Не секрет, що ситуація на лінії розмежування залишається стабільно напруженою. Фактично щодня йдеться не менш як про сотню обстрілів, і дуже часто — з тих видів озброєнь, які були задекларовані як відведені проросійськими сепаратистами. Однак зараз ми бачимо ще й особливо тривожні факти. Зростає число обстрілів об’єктів цивільної інфраструктури, об’єктів житлового фонду, і це не просто тенденція. Фактично зараз бойовики зосереджені саме на цьому.
На мою думку, це робиться для того, щоб спричинити серед місцевого населення невдоволення присутністю української армії, підірвати віру в той курс, який нині проводить українське керівництво з урегулювання ситуації на сході країни згідно з Мінськими домовленостями. Ми вже бачили приклад Широкиного. На жаль, мова йде сьогодні не стільки про демілітаризацію селища... Я б сказав, що бойовиками скоєна дегуманізація Широкиного.
Бо людей там сьогодні немає!
Красномовним прикладом служить брудна й цинічна, цілеспрямована практика обстрілів Авдіївського коксохімічного заводу. Адже ми розуміємо: є кокс — є метал. Є метал — є зброя. Тому це підприємство, як вважають бойовики, має бути знищене. Підкреслюю з усією відповідальністю: ніяких військових позицій на території цього заводу немає. І це прекрасно знають бойовики. Чудово знають це всі, хто відвідує дане підприємство, в тому числі місія ОБСЄ. Проте обстріли тривають, і вони набувають системного характеру.
Під час одного з таких обстрілів отримав осколкове поранення грудної клітки й обличчя громадянин Журавко Олександр Іванович, 1935 року народження. Уявіть: людина перенесла жахи нацистської окупації, а тепер його мало не позбавили життя ті, хто ходив з ним однією вулицею. А може, й ті, хто приїхав сюди, «на Україну», як вони кажуть, щоб заробити легких грошей найманця або виконати безпосередній військовий наказ.
«Йдеться про воєнні злочини»
— Хотів би відзначити, — продовжує співробітник МЗС, — що діяння терористів чітко підпадають під кваліфікацію воєнних злочинів. Бо міжнародне право, протокол №1 Женевських конвенцій 1949 року, в статті 48 зобов’язує сторони, які підписали його, дотримуватися політики розрізнення. Тобто відрізняти військові цілі від цивільних. І направляти свої військові зусилля сторони можуть винятково проти військових цілей. Це також передбачається статтею 57 даного протоколу — вона зобов’язує підписантів дбати про те, щоб не заподіювати шкоди цивільному населенню та цивільним об’єктам. Крім того, стаття 58 цього самого документа зобов’язує не використовувати військові об’єкти в густонаселених районах і в межах цивільної забудови.
А що ми бачимо натомість? Сотні, тисячі фото сьогодні підтверджують, що терористи розміщають мало не в дитячих садках і пологових будинках свої артилерійські системи, мінометні батареї і САУ. Мета — посіяти паніку серед місцевого населення, викликати зрештою вогонь у відповідь із боку Збройних Сил України й зліпити пропагандистську картинку.
— Бойовики також намагаються вивести з ладу ключові підприємства й інфраструктуру...
— Про це свідчить приклад іншого дуже важливого об’єкта України — Вуглегірської ТЕС, обстріли якої ведуться регулярно й планомірно. Просто-таки дотримується своєрідний графік ведення вогню. Так, 27 липня о 00.57 обстрілювали перший і третій енергоблоки. Після певної паузи, коли терористи переконалися, що їхньої мети досягнуто, вогонь о 01.20 був перенесений методично й цілеспрямовано на четвертий енергоблок. Нагадаю, що Вуглегірська ТЕС також є стратегічним підприємством, яке забезпечує електроенергією північно-східні райони України. Вогнем знищено підстанцію, елементи електропровідної інфраструктури, через що мешканці низки районів у східній частині країни вже відчули перебої з електроенергією. Зараз проводяться відбудовні роботи.
Цей обстріл теж є неприхованим воєнним злочином, за який ті, хто його скоїв, а також натхненники проросійських сепаратистів неминуче будуть притягнуті до відповідальності в міжнародних юридичних структурах.
Ще одна тенденція полягає у значній активізації провокаційних дій на різних рівнях з точки зору міжнародного права й міжнародних зобов’язань України. І ці дії чиняться бойовиками. Особливу тривогу й обурення викликає підтверджуваний нами факт, що в ці провокації було втягнуто, по суті як «живий щит» представників спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. 26 липня в Луганській області під обстріл потрапила місія ОБСЄ, яку очолює координатор робочої групи з гуманітарних питань посол Тоні Фріш.
Є вагомі підстави вважати, що провокація з обстрілом місії ОБСЄ була заздалегідь спланована так, щоб у викривленому вигляді представити Збройні Сили України й обвинуватити їх у порушенні перемир’я. Тільки-но з’являються перші ознаки крихкого прогресу в мінських групах у напрямі врегулювання ситуації, бойовики одразу ж чинять спроби зірвати цей процес. І робиться це для того, щоб ввергнути Україну в новий кривавий виток війни.
Кому це вигідно — подумаймо. Хто не хоче бачити Україну демократичною, вільною і заможною державою, де права людини гарантуються, де кожен має право на власну думку й де конституційні свободи забезпечуються в повному обсязі? Відповідь лежить на поверхні, й вона очевидна.
Розмовляв Владислав ЛЕОШКО.
Краматорськ
Донецької області.
Фото автора.
