Сім років минуло з моменту нападу Росії на Грузію. 


Бойові дії під час того конфлікту тривали всього п’ять днів. Та наслідки окупації Південної Осетії і Абхазії відчуваються досі: сотні спалених сіл, тисячі понівечених доль, сотні тисяч переселенців. Саме тоді Росія, ввівши війська через Кодорську ущелину до сусідньої країни й окупувавши значну її частину, відчула свою безкарність. Усе, на що спромоглося у той період світове співтовариство, — це висловити глибоке занепокоєння і запропонувати підписати угоду про припинення вогню. І це стосовно країни, яка, на секундочку, є постійним членом Ради Безпеки ООН і тому має бути особливо відповідальною за дотримання міжнародного права.

Утім, посол Грузії в Україні Міхеїл Уклеба вважає, що насправді корені цієї безкарності — ще на початку 1990-х років, коли Москва спровокувала конфлікт між етнічними абхазами та грузинами й всіляко підтримувала абхазів, а міжнародне співтовариство погодилося на те, щоб Росія виступила спочатку посередником, а потім і миротворцем у цьому конфлікті. Сьогодні, каже посол, Грузія налаштована повернути окуповані території, але винятково мирними засобами, хоч і не уточнює, якими саме. Зустрічі в Женевському форматі (аналог наших Мінських переговорів) відбулися уже 32 рази й не принесли жодних результатів.


Водночас грузини продовжують скрупульозно фіксувати усі порушення, які чинить окупаційна влада на захоплених територіях. Ось, наприклад, лиш один із десятків випадків, що перелічуються у першому квартальному звіті за 2015 рік, підготовленому МЗС Грузії: «23 січня 2015 року трьох школярів з району Галі затримали офіцери ФСБ Росії уздовж окупаційної лінії. Ці троє дітей, які були членами однієї родини, йшли до школи в село Чхоуши району Цаленджиха. Російські офіцери ФСБ були п’яними й протягом п’яти годин, саме стільки тривало затримання, жорстоко поводилися зі школярами».


Та найвагомішим наслідком того конфлікту (який, до слова, ще далекий від вирішення) стала остаточна зміна орієнтації зовнішньополітичного курсу Грузії — на Євросоюз та вступ до НАТО. «Ми чітко визначилися, куди йти — до мавзолею й радянського гімну чи цивілізованої спільноти 28 розвинутих країн», — підсумував посол.