Ще одного захисника країни провели в останню путь у Вінниці — під час мінометного обстрілу загинув 48-річний Валерій Трофимчук.
Поховали бійця на алеї Слави на центральному кладовищі обласного центру.
— Нещодавно Валерій приїздив у відпустку, — розповідає волонтер ГО «Бойові бджілки» Олена Шестопалова. — Знаєте, що просив? «Відмазати» його від... лікування. Казав, що після війни буде лікуватися, а зараз не до того. Хлопці, які чули нашу розмову, заніміли від здивування.
Лікар військової частини, де служив Трофимчук, рекомендував бійцю обстежитися у військовому шпиталі. Виписав направлення. «Дід», так називали побратими Валерія, зважаючи на вік, хвилювався, що можуть знайти якісь болячки і залишать лікуватися. Через це йому буде соромно перед хлопцями. Скажуть, втік від них, сховався у лікарняній палаті, а вони залишилися на передовій. Цими думками Валерій поділився з волонтеркою. Пані Олена зізнається, що не змогла переконати земляка дослухатися до поради лікаря. Разом з бійцем ходили у Вінницький військово-медичний центр. Розповіли про все. Валерій офіційно написав заяву, що відмовляється від обстеження і повернувся у зону бойових дій.
До завершення служби Трофимчуку залишалося зовсім небагато часу. Його мобілізували у серпні минулого року. Ще трохи — і покинув би військову частину. У ніч з третього на четверте серпня підрозділ Збройних Сил, в якому служив Валерій, бойовики обстріляли з мінометів. Сталося це біля села Ленінське на Донеччині. Вінничанин помер від отриманих ран. «Страшну новину мені повідомила сестра Валерія Наталія, — продовжує волонтер Олена. — Ми з нею однокласниці. Тому й брата її знаю давно, ще зі школи. Валерій дуже людяна і щира людина. Його серце переповнене добротою. І за справедливість завжди стояв горою. Не можу говорити про нього у минулому часі, язик не повертається, не віриться, що його більше нема з нами».
Недавно Валерій Трофимчук став героєм телевізійної передачі «Хоробрі серця». Сталося це після того, як сюрприз для нього зробила дружина Галина. Коли чоловік пішов захищати країну, вона стала волонтером. Одного разу напросилася супроводжувати вантаж до зони АТО. Звичайно, розшукала чоловіка. Несподівана поява дружини у розташуванні частини для Валерія стала схожа на гарний сон. Пізніше він говорив про це. Тоді ж вирішили повінчатися безпосередньо у зоні бойових дій. Священик не заперечував проти обряду, тільки просив зачекати, коли закінчиться піст. Вінчалися Трофимчуки пізніше. Валерій приїздив на декілька днів на ротацію.
Обрали храм УПЦ Київського патріархату, що на вулиці Станіславського у Вінниці. Валерій тримав на руках 3-річну донечку. Від першого шлюбу у нього є 25-річний син, уже одружений, виховує доньку. Всім їм Валерій обіцяв повернутися живим. Бо мав багато планів. Дуже хотів підтримати дітей, частіше бути з ними поруч. Про це він говорив у телефонній розмові з Оленою Шестопаловою за два дні до загибелі. А потім вона почула інший дзвінок, із страшним повідомленням.
У Валерія залишилося багато друзів. Один з них розповів, як Трофимчук любив грати на гітарі. Брав інструмент до рук при першій-ліпшій нагоді. Його голос ще довго відлунюватиме у їхніх серцях. Проводжаючи друга в останню путь, вони говорили, що мають допомогти поставити на ноги маленьку донечку Трофимчука. Зробити те, що не судилося другові.
Вінницька область.
Фото Володимира Філатова.
