Розмови про перехід нашої армії на контракт вели протягом усіх років української Незалежності. Одержавши в спадщину від «совка» на своїй території майже мільйонне військове формування, склади військової техніки і ядерну зброю, Україна не без допомоги Заходу та Росії все це мілітаристське придане знищила чи розбазарила. На тлі дискусій про необхідність створення професійних збройних сил і відмови від строкової служби, скорочувалося й нівелювалося навіть те, що було. І ось війна... Якби не добровольчі батальйони та волонтери-інтенданти, можливо, ще рік тому гібриди святкували б перемогу. Це воістину народна війна, а не «державна». На жаль.

У боях на сході армія почала відроджуватися і формуватися фактично з нуля. За цей час відбулося кілька хвиль мобілізації, повернули призов на строкову службу, виділили з бюджету, зібрали усім миром, одержали від різних країн солідні суми на військові потреби. І... знову заговорили про контрактну армію. Першим, хоч як дивно, тему реанімував міністр МВС Аваков. Традиційно — у Фейсбуці. Потім її підхопив прем’єр і раптом доручив міністрові оборони підрахувати, у скільки вона стане бюджету. Першим із цим завданням впорався не Полторак, а його радник — Юрій Бірюков. Він заявив, що на утримання ЗСУ зі збереженням пропорції контрактників 60 на 40 у рік необхідно понад сто мільярдів гривень.


То чи реально створити і утримувати в нашій країні професійну армію за світовими стандартами? Тут думки розділилися. Так, Іван Якубець, котрий у 1998 — 2005 роках командував десантними військами й мав у своєму підпорядкуванні батальйон, укомплектований саме контрактниками, вважає, що повністю переходити ЗСУ на контракт недоцільно й затратно. Мовляв, необхідно зберегти строкову службу.


А екс-заступник міністра оборони Леонід Поляков переконаний: альтернативи контрактної армії немає. Мовляв, вона здатна не тільки добре воювати, а й мати менші втрати, ніж покликані погано навчені воїни.


«Ганьба уряду, він завжди заощаджує на соціальному пакеті. Якщо рахувати по-справжньому, по-хазяйськи, не коштуватиме більше, ніж зараз. Життя людей, справність техніки, своєчасне виконання завдань — це теж коштує грошей. А не тільки зарплата», — таку думку висловив військовий експерт в інтерв’ю «ТСН».


По коментар з цього питання «Голос України» звернувся до координатора групи «Інформаційний спротив» Юрія Каріна.


— Розмови про контрактну армію сьогодні — це популізм. Тема, що виникає напередодні виборів, на якій люблять піаритися деякі наші політики. Це залучає на їхній бік частину електорату — батьків, у яких є чада призовного віку, — каже співрозмовник.


По-перше — це дуже дорого. По-друге — кожний громадянин країни, яка має неадекватних сусідів типу Росії та інших, які висувають нам територіальні претензії, має володіти військово-обліковою спеціальністю.
По-третє, після більш як двадцяти років утоптування військових у бруд треба проводити серйозну інформаційну кампанію з піднесення престижу військової служби і, власне, професії військового.


Молодих, здорових, патріотичних людей треба «заманювати» у військову професію високими зарплатами, соціальними пільгами тощо. Вона пов’язана з прямими ризиками для життя. І за це держава має платити.
По-четверте, набраних професіоналів треба забезпечувати роботою: вони повинні стріляти, стрибати з парашутом, їздити на танках, а не ломом підмітати плац. Для цього військовий бюджет треба збільшувати в рази. Особисто моя думка — порушена тема згодом у черговий раз «помре». До наступного сплеску популізму, — вважає співрозмовник.


Переводити армію повністю на контракт в умовах війни — завдання нереальне. Але втрачати можливість закласти її основу з людей, які вже вміють і прагнуть захищати свою Батьківщину, у яких висока мотивація й неоціненний бойовий досвід гібридної війни — неприпустимо. Можливо, саме такі кадри варто розглядати як основу для професійної армії по-українськи. Оборонні сили в нас уже з’являються. Головне — з розумом їх використовувати, щоб навчитися перемагати не кількістю, а якістю. І це дасть змогу уникнути невиправданих людських жертв...