З Олександром Головком довелося вже, вважай, по-новому роззнайомиться у квітні поточного року. Ініціативна група запорізьких письменників, журналістів та діячів культури запропонувала Олександру Степановичу очолити оргкомітет з увічнення пам’яті Петра Ребра, і він відразу погодився. Свого часу в непрості 1990-ті О. Головко підставив плече відомому поетові та громадському діячеві. І хоч як важко було, а запорізьке свято «Веселої січі» гриміло тоді на всю Україну.

 

Досьє «Голосу України»:

 

 

Олександр Степанович Головко — віце-президент Запорізького обласного союзу промисловців, підприємців і роботодавців «Потенціал», колишній міський голова Запоріжжя (1992-2000 рр.), віце-президент та виконувач обов’язків президента Асоціації міст України.

 

Як подолати нездоланну адміністративно-командну систему?


Якось розговорилися з Олександром Степановичем, і мова зайшла про місцеве самоврядування та нинішні проблеми адміністративно-територіальної реформи.


— Розумієте, — емоційно говорив тоді О. Головко, — мало не всі 24 роки української незалежності на розмови про місцеве самоврядування було витрачено енергії більше, ніж на старт балістичної ракети.


Через те я вітаю зусилля Голови Верховної Ради Володимира Гройсмана, який вісім років відпрацював міським головою Вінниці, добре знає всі проблеми місцевого самоврядування і тому намагається буквально відродити його на українських теренах. Хоча процес іде дуже важко. 


— Одними із найкращих контролерів є депутати міськрад-сільрад. Хоча неодноразово доводилося чути нарікання, що існуюче всевладдя рад є фактично узаконеною формою корупції на місцях. За абсолютної безвідповідальності! Адже мало не всі напрямки що міського, що сільського життя закріплюються рішеннями міськради (сільради). І вийшло так, що не міський голова і навіть не партійні «боси» є головними в місті, а той, хто контролює «штампувальну машинку» у складі 50% плюс один голос від складу відповідної ради. І тоді ухвалюй що завгодно — прокурор же всіх депутатів не посадить...


— Почнемо з того, що рада має максимально широко представляти інтереси міської чи сільської громади. І що більше депутатів, то більше думок, вимог, пропозицій від жителів міста чи села. Які будуть виголошені не на кухні — за старою звичкою, а в сесійній залі. Тому ще раз наголошу: я запропонував би мати якнайбільше депутатів. Щоб кожен дбав не взагалі, а за інтереси конкретного кварталу, чи, максимум, кількох кварталів. І тоді він реально може забезпечити результат. Тобто і люди його знатимуть, і він міського голову та виконком буде смикати за рукави: робіть, ремонтуйте, фінансуйте і так далі...


А тепер до суті поставленого вами питання. Так, тут існує проблема, — погоджується Олександр Головко, — і законодавець, на мою думку, мав би подбати про її вирішення. Звичайно, «всевладдя рад», як ви його назвали, повинне бути обмеженим якимось чітким колом питань. Про що мова? На жаль — це реальність, що господарник, тобто фактично «директор» велетенського багатогалузевого підприємства, а саме таким є міський голова нашого мегаполіса, нині перш за все політик. Бо ж інакше його ніхто не обере... Так ось, на мій погляд, законодавець мав би передбачити певні моменти, аби подолати існуючі суперечності. І законодавчо закріпити постулат, що «каналізація партійності не має». Коли ми вже ставимо на чолі, умовно кажучи, «Запоріжсталі» політика, то він, як відповідальна людина, повинен мати право і обов’язок запросити на ключові посади в місті фахівців високого рівня. І «торг здесь неуместен»...


Тут варто зауважити, що ми вже «проїхали» ту «станцію», коли просто хороший хлопець приходив на посаду міського голови, і поряд із ним сиділи — чи то від партій, чи то від кланів — приємні у всіх відношеннях люди.

Бо лише професіонали можуть впоратися із нинішньою ситуацією. Тобто люди, які люблять місто, знають його, бачать шляхи вирішення існуючих проблем і здатні їх долати. Це як на тих же заводах — гігантах індустрії. Там, де прийшов справді ефективний власник, то він і сьогодні на обладнанні, змонтованому в 1930 році, з технологіями ще подекуди 1898 року, потроху це все діло модернізує та забезпечує і кількість, і якість продукції XXІ століття. Там же, де власник довірився друзям, кумові, свату чи брату, все давно зупинилося, завод ріжуть на металобрухт, а люди (тисячі людей!) втратили роботу.


Скажу більше! Я б взагалі ввів би законодавчу норму (двотуровість на виборах міського голови — це питання взагалі не дебатується), що кандидат на згадану посаду має представити команду, з якою він збирається розв’язувати проблеми міста. Якщо він справді збирається їх розв’язувати... Щодо депутатів, то на базовому рівні (місто, село), — тільки мажоритарна система виборів, або — у крайньому випадку — це відкриті списки.

Власне, як і на рівні області — тільки пропорційна система, бо тут справді політика: і державна, і регіональна, і відносини центр-область, і проблеми державного будівництва тощо.


Важлива справа поспіху не любить


Далі вже продовжили розмову на актуальну нині тему адміністративно-територіальної реформи.


— Як представник великого міста, який разом з колегами до мене і після мене десятиліттями безуспішно намагався привести межі Запоріжжя, так би мовити, в рамки здорового глузду, мав би аплодувати оприлюдненим проектам стоячи, — каже Олександр Головко. — Адже місту, згідно з новаціями, прирізають землю.


Утім, територія України — це не лише міста — великі й малі, а містечка і села. Ось як бути їм? Як їх об’єднувати, як тут створювати агломерації тощо. На мій погляд, поки що варто забути існуючі карти поділу області на райони, а може, й суміжних територій вздовж адміністративних кордонів регіонів. Бо найголовніше питання: чи комфортно буде добиратися до «сільради» жителям підпорядкованих їй сіл? Чи вирішується проблема доступності якісної освіти та медичного обслуговування? Не менш важливим є питання економічної бази новоутворення. Тобто, чи воно здатне прогодувати себе? І якщо не збудувати, то хоча б утримувати спільну школу, лікарню, інші соціальні заклади, а також шкільні автобуси. І тут варто подивитися, чи є на території такі фермерські господарства або переробні підприємства, які забезпечать необхідний розвиток всієї території, і що важливо, дають їй перспективи на майбутнє. Бо у разі, коли «не вгадати» з цим питанням, через п’ять років доведеться малювати нову карту і закреслювати зниклі села...


Через те надзвичайно актуальна справа — без перебільшення державної ваги — не повинна робитися поспіхом. Економісти і статистика, думка місцевих громад і розрахунки авторитетних вчених, чіткий план дій на роки вперед і реалізація вже перших кроків, здатних показати: селу нарешті допомагають, а не вішають чергового каменя на шию. Коней тут гнати аж ніяк не можна, бо наслідки можуть бути дуже важкими. Людям, і особливо селянам, і сьогодні несолодко, а додаткові навантаження і неприємності можуть закінчитися сплеском соціального напруження з непередбачуваними наслідками.


— Олександре Степановичу, новоутвореним громадам обіцяють потужну бюджетну підтримку. Точніше, розширити податкову базу і залишити значно більше зібраних на території платежів, ніж сьогодні!


— Ключове слово тут: обіцяють, — вже без посмішки парирує О. Головко. — Бо якби й справді наміри були такими, то ніщо не заважає вже сьогодні залишити на місцях хоча б сорок відсотків податкових надходжень. І вже нині згадати про той базовий рівень, з якого ми почали, і потроху демонтувати чи то «вертикаль», чи то точніше — реанімовану адміністративно-командну систему. Звичайно, і час, і розвиток подій, і принциповість політично та соціально активних громадян внесуть свої корективи в ситуацію. Тому я дивлюся на майбутнє місцевого самоуправління з оптимізмом. У нього величезний потенціал. До того ж використання багатого світового досвіду в українських умовах дасть помітний поштовх у розвитку нашого суспільства і держави.


Вів бесіду Леонід СОСНИЦЬКИЙ.


Запоріжжя.


Фото Володимира  ШЕРЕМЕТА.