Не таємниця, що в лавах українських добровольчих батальйонів протистояли російській агресії на Донбасі разом із нашими і громадяни інших держав. Зокрема, чимало представників «братніх радянських республік» — росіян і білорусів. Вони захищали нашу землю від агресора, ризикували життям не заради слави, а за переконаннями. Велике спасибі від українців ці хлопці чесно заслужив у боях із супротивником. Від нашої держави багато хто з них чекає лише однієї нагороди — громадянства. Це для більшості — питання безпеки й навіть життя.
Що необхідно для одержання українського громадянства, власник білоруського паспорта Дмитро добре знає. Цікавився ще в мирний час. Він живе в Україні вже восьмий рік. Тут одружився. Народилася дочка. Оформив посвідку на проживання. Тоді цього було достатньо.
— Чесно кажучи, не хотів цим займатися через бюрократичну тяганину, — зізнається співрозмовник. — Річ у тім, що між Україною й Білоруссю підписано унікальну угоду про спрощений порядок зміни громадянства. Отож, згідно з ним мені необхідно з’їздити в Мінськ і там одержати особливий «відкріпний» паспорт Республіки Білорусь.
...Але прийшла війна. І білорус Дмитро, для якого Україна стала другою батьківщиною, пішов добровольцем її захищати.
— Це сталося на початку травня 2014-го після заклику комбата «Донбасу» Семена Семенченка, який у соцмережі написав, що батальйон запрошує до своїх лав громадян інших держав, — згадує Дмитро. — Ми відгукнулися. Потім «Донбас» став спецбатальйоном Нацгвардії. Приїхав до нас пан Геращенко (тоді радник міністра МВС. — Авт.), і ми йому сказали: мовляв, ми — іноземні громадяни й за вашим законом не маємо права служити у військових підрозділах. А підстав для одержання українського громадянства більшість із нас не має. Що робити?
Потім те саме запитання ставили чинному міністру МВС Арсену Авакову. Він заспокоїв: мовляв, ви герої, патріоти! Не хвилюйтеся — усе вирішимо. Владнаємо питання вашого громадянства за особливою процедурою. Ми й повірили. Це було рік тому. Тоді ще не злили наші прізвища спецслужбам Росії, Білорусі, а ті не завели на нас кримінальних справ, і на батьківщині нам не загрожувала небезпека.
«Іноземці» пішли на війну, і там ніколи було думати про відносини з міграційною службою. Усе минуле літо Дмитро провів на фронті. «Пройшов Миколаївку, Артемівськ, Попасну, Лисичанськ, Курахове, Іловайськ. В Іловайську був поранений («Град»). З оточення вийшов сам, пішки, у полон не здався. Хочу й далі продовжувати службу із захисту державності й територіальної цілісності України», — так написав він міністрові МВС, звертаючись до нього із проханням поклопотати перед Президентом України про надання українського громадянства. Але відповіді так досі й не одержав.
А до нашої міграційної служби в бійця-білоруса претензій немає. Вони листуються, Дмитру вкотре пояснюють порядок одержання громадянства. Але в нього й інших побратимів з іноземними паспортами — особливий випадок, який не виписаний у нашому законодавстві.
— Мій білоруський паспорт скоро закінчиться. Якщо до війни я міг поїхати його поміняти, то зараз при спробі перетнути кордон мене просто посадять... Знайомий уже спробував так зробити, і просто з поїзда його відправили в СІЗО. Мовляв, списки з нашими прізвищами відомі всім у Мінську, — пояснює співрозмовник. — Виходить, що ми злочинці у двох країнах. В Україні ж нелегально перебуваємо, і будь-якої миті нас можуть депортувати.
Таких, як Дмитро, у батальйоні 16. За його словами, комбат Семен Семенченко знає про проблему. Він склав список бійців «Донбасу», які хочуть одержати українське громадянство, і відправив його Президенту Порошенку. Після цього, 2 грудня 2014-го, виступаючи «у телевізорі», гарант повідомив: мовляв, прохання одержав, розглянув і днями підпишу указ... Але питання досі не вирішене.
Річ у тім, що батальйонівські «іноземці» можуть одержати громадянство України тільки за указом глави держави. Адже міграційна служба діє в рамках довоєнного закону, у якому нічого не сказано про АТО й бійців — громадян інших держав. Може, настав час внести поправку «на війну» у міграційне законодавство, щоб не турбувати у кожному такому випадку гаранта основних прав і свобод?
