Гейлє Гарнєлітє, кіносценаристка (Литва):
— Уперше я відвідала Україну майже вісім років тому. Мені було двадцять, коли ми з товаришем із Молдови транзували по Європі. Ми націлювалися на Балкани, але так туди й не доїхали, бо відкрили для себе Карпати і, залишившись там надовго, мандрували невеличкими гірськими селами й містечками. Головний спогад — мені там було добре. Багато кольорів... Гриби, якими торгували люди обіч доріг. Саме відбувався якийсь чемпіонат зі стрибків із трампліну (влітку!). А неподалік місцевий чоловік водив на ланцюзі кабана й запрошував з ним фотографуватися.
Мені здається, що Україна — дуже своєрідна, і дух нації там надзвичайно потужний. Далеко не у кожній країні ти можеш так почуватися. У Європі нині все почасти однаково, а там — дуже сильно, по-інакшому, унікально. Я вірю, що країна, яка має таку внутрішню силу, зможе подолати всі труднощі. Ми дуже багато думаємо про вас і підтримуємо.
Підготував Олексій МАТВЄЄВ.
Вільнюс.
Піт ВАГУЛА, музикант (США):
— Американці не хочуть воювати і всіляко намагатимуться залагодити будь-який конфлікт шляхом переговорів. Але всі ми розуміємо, що переговори можуть бути тільки з таким партнером, якому довіряєш. Увесь світ, здається, вже переконався, що Путіну довіряти не можна, тому ідея переговорів втрачає сенс. Я не впевнений, чи матимуть санкції миротворчий ефект.
Америка повинна допомогти Україні, якщо не солдатами, то більш сучасною зброєю. Але і це викликає велике занепокоєння в суспільстві, оскільки не так давно були випадки (і в Афганістані, і в Іраку), коли американська зброя потрапляла до рук ворога і з неї вбивали американців. Це — абсолютно неприпустимо. Ризики є завжди і всюди.
Як не парадоксально, Путін нагадує мені Микиту Хрущова, а саме той момент, коли він лупив черевиком по трибуні ООН, щоб його, нарешті, поважали і слухали. Мені здається, паралелі очевидні — а саме неадекватні методи привернути увагу до своєї персони. Згадайте, саме за часів Хрущова була Карибська криза.
Записала Єва БОРСУК.
Хамзе МІСКАЛЬ, перекладач (Йорданія):
— Україна мені рідна! Я жив у Луганську, Кіровограді, Донецьку, Києві, і всі міста підкорювали красою й величчю!
У вашій країні я здобув дві вищі освіти. Тут зустрів свою долю, яка стала моєю дружиною. Недавно наш маленький синочок скріпив любов’ю дві країни! Україну неможливо не любити, і не тому, що вона дала мені більше, ніж Йорданія. У цій гарній європейській країні дуже чуйні та добрі люди, які допомагають один одному і вміють дружити, справжні патріоти з величезною силою духу.
Записала Наталя ДОБРЯК.
Амман.
Нью-Йорк.
