Філіп Луазель, колишній журналіст «Le Fіgaro» (Франція):
— Ще від початку подій на Майдані я, як і більшість французів, підтримую жагу українців до незалежності, їхнє бажання нарешті панувати у своїй країні, вийти з-під російського гніту. Може, це звучить шокуюче, але я думаю, що кожна країна мусить пройти свій власний шлях до демократії, навіть якщо для цього повинно пролитися багато крові.
З одного боку, ні Франція, ні світове співтовариство не допомагають Україні. Скажімо, ситуація з «Містралями», які Франція відмовилась продати Росії. Здавалося б, це — позитивний знак. Проте не можна бути впевненими, що не існує позакулісних домовленостей. Якщо ці вертольотоносці викупить, наприклад, Єгипет, то ніщо йому не завадить перепродати судна Росії. Ми знаємо, що Єгипет зацікавився «Містралями». Але нащо цій країні такі судна? Щоб розібрати?
А щодо ООН, то ця організація показала себе безсилою та неефективною, і не тільки в українському питанні. З другого боку, коли Україна жадає такої допомоги, то політики повинні довести світовому співтовариству, що Києву можна довіряти і зусилля світової спільноти не буде змарновано. Окрім того, треба «піарити» Україну. Преса повідомляє винятково про війну. Немає позитивної інформації. Нічого не чутно про реформи, про кроки, які робить уряд у соціальній та економічній галузях.
Підготувала Анна ЧЕСАНОВСЬКА-ЖАЯР.
Париж.
Антанас Шімкус, поет (Литва):
— Перед подорожжю в Україну я уявляв українців приблизно так, як в анімаційному фільмі про козаків: прості, вільні люди з вусами, які завжди дивним чином викручуються зі складних ситуацій. Але коли нарешті коротка поїздка до Західної України відбулася, я зустрів різних людей, — козаків серед них, на жаль, не було. Проте тієї простоти, внутрішньої свободи виявилося так багато, що козакам із фільму з усіх позитивних властивостей залишились лише вуса... Що ще? Для мене Україна якась своя. Вона проста, але не примітивна. Країна вічної периферії. Край, де закінчується наш світ. А як ми всі знаємо, з периферії завжди можна побачити набагато більше...
Красива, міцна, жива країна. І відображення нашої загальної історії свідчать про те, що ми, литовці і українці, не лише сусіди, а дещо більше.
Підготував Олексій МАТВЄЄВ.
Вільнюс.
