Із досьє«Голосу України»
Крістіна Зеленкова (на знімку) — депутат Палати депутатів парламенту Чеської Республіки, заступник голови Комітету з європейських питань і член Постійної делегації парламенту в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).
Перед своєю доповіддю в ПАРЄ з питань політичних наслідків конфлікту в Україні безпосередньо вивчала ситуацію на Донбасі. Побувала в Слов’янську, Краматорську, Сєверодонецьку.
— Пані Крістіно, Україна сподівалася, що на початку червня, як і було обіцяно, Палата депутатів парламенту Чехії ратифікує угоду між Україною і ЄС. Та цього не сталося. Тож українці дивуються, як у список із таких країн, як Італія та Греція, потрапила Чехія?
— Ця історія з ратифікацією зачепила за живе й мене. Уявіть, я організовую у Празі фотовиставку «Донбас. Війна і мир», запрошую своїх колег з українського парламенту Мустафу Джемілєва, Ірину Геращенко та Марію Іонову. Зустрічаюся з нашим міністром закордонних справ Любомиром Заоралеком, він у нас соціал-демократ, домовляюся із лідером фракції «есдеків», що пан міністр виступить у парламенті і заявить про важливість моменту ратифікації.
Я сама йому довго перед цим пояснювала, як це для Києва символічно: Прага, фотовиставка, чеський парламент, українська делегація і — хвилюючий момент... схвалення.
Заоралек навіть обіцяє: коли приїде ваш міністр Павло Клімкін, посприяти тому, щоб він мав змогу виступити на телебаченні, дати інтерв’ю провідним медіа.
І ось посеред цих оргклопотів раптово я дізнаюся, що питання ратифікації навіть немає на порядку денному парламенту. Бігом до спікера, а той розводить руками: вибачте, я не можу поставити те, що до цього не обговорювалося, і взагалі, комуністи — «проти».
Це вже потім, при зустрічі з вашою делегацією, коли Мустафа Джемілєв попросив представницю фракції комуністів пояснити свою позицію, вона заявила: мовляв, до закінчення війни на Донбасі Україна не готова до ратифікації!..
— Слухайте, так це слово в слово те, що заявляють кремлівські глашатаї...
— Саме так. Це все російська пропаганда. Вона у нас кругом. У нас є «Парламентські вісті» — ніби як державна газета, а насправді, кажуть, фінансується росіянами... Неймовірно!
А нещодавно дізнаюся, що лідер фракції комуністів у парламенті висуває вже іншу вимогу. Доки Київ не скасує у себе закон, який не дозволяє Комуністичній партії України брати участь у виборах, наші комуністи ніколи не проголосують за Угоду про асоціацію. Ганьба! Як Компартія Чехії може вказувати Україні: що ухвалювати, а що ні...
— Тобто, основні баталії довкола ратифікації угоди тепер розгортатимуться у вересні?..
— Думаю, що більшістю голосів, а в палаті 200 депутатів, ми навіть без комуністів підтримаємо угоду на своїй першій сесії у вересні. Лише б ліве крило соціал-демократів не підвело. Вони нібито хочуть внести зміни в цей документ. Це просто несерйозно.
З огляду на це кілька днів тому я спеціально зустрічалася з прем’єром Богуславом Соботкою. Розповіла про ситуацію, попрохала пана прем’єра вплинути на своїх колег по партії, котрі засідають у парламенті. Тому що сором бере за Чехію, за ті проблеми, які ми створюємо на політичній карті. Ми плентаємося у хвості тих країн, які все чомусь відкладають ратифікацію у довгу шухляду.
Соботка пообіцяв написати лист кожному лідерові фракції в парламенті з проханням підтримати ідею, щоб питання ратифікації потрапило у порядок денний вересневої сесії. Він навіть готовий виступити з трибуни парламенту і закликати депутатів ухвалити цей довгостраждальний документ! І знаєте, це б додало його авторитету і ваги перед офіційним візитом до України.
Остаточно дата ще не узгоджена, але попередня відома — 20—25 вересня. Було б добре і здорово, якби наш прем’єр їхав до Києва із ратифікованою угодою в руках! Це політичний аспект.
А ще ми обговорювали з паном Богуславом гуманітарний, військовий блок допомоги вашій країні. Я прийшла з ідеєю фінансової підтримки України, але саме цільової підтримки конкретних проектів. Чимало компаній, а то й простих європейців готові відгукнутися на вашу біду, зібрати кошти, але вони бояться, що ті гроші просто кудись кануть. А так, скажімо, Київ готує щось на зразок «міні-плану Маршалла», Чехія збирає, акумулює кошти, вибирає сферу, в якій ми сильні, де є новітні технології, знаходить партнерів в Україні і запускає спільне виробництво. Тобто ми знаємо, що гроші не вкрадено, вони працюють на конкретних проектах, а ваші громадяни отримують робочі місця. А це вже добробут сімей.
Ось про це я говорила з нашим прем’єром, і він погодився, що вже згодом має з’явитися група «адвокатів України», щоб налагоджували зв’язки з українськими компаніями. Серед них будуть працівники міністерств фінансів, промисловості, закордонних справ. Цей проект пакета пропозицій має з’явитися до кінця вересня, саме до його візиту в Україну.
Тепер про гуманітарні справи. В Чехії є компанія, яка виробляє дуже гарні, якісні контейнери. Їх можна використовувати як житло для переселенців. Із них можна зводити цілі села з магазинами, школами, дитячими садками та лікарнями. Ці контейнери мають автономне електропостачання, сонячні батареї, вітряки. Ви зможете їх облаштовувати де завгодно. У Чехії є також компанія з технологією виробництва молочних продуктів. І ці лінії можна також запускати в таких контейнерах. Головне, щоб поряд були поля, череди корів чи отари овець. Щось на зразок ферм, знову ж таки це — робочі місця, зарплата, продукти.
Я почуватимуся щасливою, якщо хоч один із цих проектів приживеться в Україні. Але ми ніколи не чули з Києва, яка взагалі вам допомога потрібна. І це навіть образливо. Тож наш прем’єр пообіцяв обговорити всі ці нюанси на зустрічі з Арсенієм Яценюком.
— Як у Чехії спрацьовує ідея, закинута російською пропагандою: дати Путіну те, що він вимагає — тобто Україну. Заради миру й газу? Чи ця ідея популярна серед громадян Чехії?
— Для мене великий сором, що наші парламентарії не розрізняють, де правда, а де російська пропаганда. І вони, начитавшись в фейсбуках, в соцмережах усяких жахів про «бендерівців і фашистів», ні на йоту не задумуються, повторюють усю брехню на пленарних засіданнях парламенту. А публіка чує і гадає: ось вона, мовляв, вся правда про Київ, бо це ж говорить не просто якийсь роботяга за келехом пива, а парламентарій з трибуни. І що найстрашніше — вони всі ці нісенітниці з подачі російської пропаганди сприймають на віру.
Ви лише уявіть: в українському посольстві в Празі 13 працівників, а в посольстві Росії — 200! І всі ці люди — рупор Путіна, плюс шалені нафтогазові гроші, які кидаються в «рекламу руского міра». Якщо чесно, я не знаю, що ще має зробити Україна, щоб підштовхнути в Чехії процес асоціації. Ваш посол Борис Зайчук старається, посольство організовує зустрічі з парламентськими фракціями, я запрошувала ваших парламентаріїв... Коли я дивлюся на Геращенко і Іонову, на перший погляд, слабких жінок, а насправді сильних духом українських патріотів, які дійсно прагнуть глибинних змін у вашій країні, я теж волію бути корисною Україні.
Знаєте, я недавно хотіла поїхати в російський Донецьк, аби підтримати Надію Савченко. Щоб одержати російську візу, я як член парламенту маю отримати дозвіл нашого спікера. Але ж ви вже знаєте, він — соціал-демократ, і відмовив у поїздці... Свого часу в Раді Європи я також підтримувала Надію Савченко в одній резолюції, де ми вимагали провести суд в Гаазі, який, звісно, незалежний, але росіяни демонстративно це проігнорували.
— Пані Крістіно, ваше відчуття як постійного члена делегації ПАРЄ — Європа справді втомилася від війни, від України і хоче під будь-яким приводом спекатися нас, примусити Київ піти на поступки Путіну. А піклування про Мінські угоди — це благі наміри, щоб зберегти європейське обличчя?..
— Так, втома відчувається. А що менше ми говоримо про проблеми, біди, які створює ця війна на Донбасі, то більша небезпека для Європи. Тому треба на весь голос заявляти про це. У газетах, на телебаченні — де є можливість. Але в пресі нині майже мовчок про Україну, тому що є, на їхній погляд, нагальніші проблеми — емігранти, грецька криза. І це дуже прикро...
На початку вересня в Парижі у мене буде зустріч з главами делегацій у Раді Європи тих країн, які є сусідами Росії. Так от, ми хочемо обговорити цю загрозу (мається на увазі, що Путін не зупиниться на Україні) і її наслідки — це буде, свого роду, мозкова атака представників країн Балтії, Молдови, Грузії та Фінляндії. Звісно, потім ми підготуємо звіт про цю зустріч і оприлюднимо його...
— Наш Президент (в останньому інтерв’ю німецькому журналу «Штерн») сказав, що Україна через 5—6 років подасть заявку на членство в ЄС. На вашу думку, як чеське суспільство реагуватиме на це бажання українців. Воно буде:
«проти»; «байдуже»; «підтримуватиме»?
— На мій погляд, Угода про асоціацію для України — своєрідна інструкція: як і що треба змінити у владі й у житті. З вашого боку є політична воля, ви бажаєте стати членом ЄС. Але також необхідна й воля, бажання з боку ЄС, аби допомагати вам якомога більше в політичній, економічній, гуманітарній, військовій площинах. Нині важко сказати, чи погодяться чеські політики підтримувати вас на цьому тернистому шляху в Європу. Все залежатиме від того домашнього завдання: виконаєте ви його чи «забалакаєте». Якщо ви впораєтеся — значить, виб’єте карти з рук празьких скептиків. У чому я ще впевнена, що ми не можемо отак, склавши руки, просидіти п’ять років і просто критикувати, щоб Україна отримувала на горіхи: бачте, там те не годиться і те не так. Утім, ви, мабуть, зрозуміли — це не про мене...
— Зрозуміли, пані Крістіно, і від імені усіх українців дякуємо за вашу позицію.
До речі, на інтерв’ю Крістіна Зеленкова прийшла у вишиванці...
Редакція газети «Голос України» дякує Посольству Чехії в Україні за допомогу в організації цього інтерв’ю.
Київ—Прага—Київ.
ХІД РАТИФІКАЦІЇ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС
Із 28 європейських країн:
21 — завершила процедуру;
2 — ратифікували в парламенті, але ще не передали документи в Брюссель (Нідерланди, Словенія);
3 — ратифікували в одній із палат парламенту (Бельгія, Італія, Чехія);
2 — не провели жодного голосування (Кіпр та Греція).
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ (із архіву «Голосу України»).
