Із Тетяною Дем’янівною Поповою (на знімку) легко й цікаво спілкуватися. До того ж вона захоплено розповідає не тільки про гомеопатію, з якою пов’язане все її доросле життя, а й про філософію, фізику, людські стосунки, нарешті, всесвіт. І що показово — практично жодного слова про свої успіхи, про безліч вдячних людей, яким вона допомогла, яких позбавила болісних часом хвороб. Слухаєш її й мимоволі замислюєшся: а що, власне, знають про гомеопатію наші сучасники, як часто пишуть і чи пишуть про неї ЗМІ?
— Тетяно Дем’янівно, вітчизняну гомеопатію пов’язують із династією Попових. І логічно: із двох з невеликим сотень років існування цього напряму медицини з моменту заснування її професором Лейпцизького університету Крістіаном Ганеманом ваша родина сумарно віддала гомеопатії понад 130 років, більш як 60 з яких — особисто ваш стаж у ній. Що це — захоплення, прагнення довести право гомеопатії бути серед най-авторитетніших напрямів медицини, забезпечити її розвиток і прогрес чи просто професійне бажання допомогти хворим позбутися недуг?
— Основним є бажання допомогти людям. Воно постійне, не зникає навіть із віком. Чому? Я не шукаю відповідь на це запитання — для мене воно, швидше за все, риторичне. Що ж стосується мого вибору, то роль батька в ньому безсумнівна. Але суто віртуальна — жодного переконання, а тим паче агітації. Із 1935 року, коли він почав працювати гомеопатом, гомеопатія стала сімейним і захопленням, і покликанням. До речі, коли прийшов час обирати моїм синам, я сказала: вирішуйте самі на користь професії, яка вам подобається. Вони обрали гомеопатію.
— Як відомо, вітчизняна гомеопатія пройшла складний шлях становлення, переживала в тому числі й нелегкі часи, один період існувала навіть мало не в підпіллі. Чи не спричинило це песимістичні настрої, і що було запорукою вашої віри в її можливості й майбутнє визнання?
— По життю я оптиміст. Тому тим паче песимізму не було ніколи. У мене стільки листів — тисячі. І всі вдячні. Хіба можна було піддаватися песимізму! Тепер перечитую їх і думаю, Боже, це ж треба!
На чому ґрунтувалася моя віра? На базових особливостях гомеопатії, її незаперечних достоїнствах. По-перше, нешкідливості. Адже світова фармакологія була дуже небезпечна ще багато років тому. А коли вже почали широко застосовувати гормони в натуральному вигляді, то вона стала просто надзвичайно небезпечною. Стільки ускладнень... За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, побічні ефекти від фармакологічних засобів вийшли сьогодні на четверте місце серед причин смертності. Але річ не лише у цьому. Візьмемо, скажімо, елементарну операцію із приводу тонзиліту. Видалення мигдалин — воно ж шкідливе. Я звернула увагу: жінки, котрі скаржаться на захворювання яєчників, — майже всі з видаленими мигдалинами. А тому що мигдалини — ендокринні органи. Те саме з апендиксом — він вартовий у череві. Нині кажуть: потрібно бути обережним, обачним. Проте бід дуже багато. Але ж гострий тонзиліт можна лікувати гомеопатичними засобами.
Під час їх застосування побічні впливи, важкий перелік яких характерний для будь-якого медичного препарату, виключені зовсім. Потрібно мати на увазі, що приблизно 60 відсотків гомеопатичних засобів — рослинного походження, майже 30 — мінерального, решта — тваринного, іншого біологічного й синтетичного походження. В основу добору індивідуального гомеопатичного лікування його засновник Ганеман поклав так званий принцип подібності, описаний, до речі, ще Гіппократом і Парацельсом. Відповідно до нього, якщо речовина у великих дозах викликає в організмі хворобливі симптоми, то ця само речовина, призначена в мізерно малих дозах, величина яких може бути менша в десятки тисяч разів від найменшої, застосовуваної в загальновживаних алопатичних препаратах, виліковує такі само хворобливі прояви, незалежно від того, внаслідок якої хвороби вони виникли. У цьому разі прийнятним є застосування засобів, виготовлених навіть з отрут зі згаданим мізерним їхнім дозуванням. Іншими словами, гомеопатія використовує всі відомі речовини із протилежним знаком.
Не можу не сказати й про те, що гомеопатична терапія зовсім позбавлена алергійних реакцій, властивих найчастіше при застосуванні звичних медпрепаратів. За офіційною статистикою, в Україні від цього страждають майже 80 відсотків дітей. Але ж перша заповідь лікаря — «не нашкодь». Водночас, за наявними даними, люди мають різну чутливість до хімічних препаратів, неоднаково на них реагують. Тобто необхідний індивідуалізований добір будь-якого лікування. Метод індивідуалізованої терапії саме й сповідує гомеопатія.
— Проте й нині гомеопатія має статус нетрадиційного лікування, її наукові методи не розроблено, виробництво гомеопатичних ліків відділено від державної фармакологічної промисловості, академічна наука не визнає прав гомеопатії. У чому причини такого ставлення — чи тільки в нетрадиційному підході до лікування?
— Я брала участь у багатьох конгресах, конференціях, читала лекції, вела семінари. У нас діє гомеопатична школа, що відома далеко за межами України, досягла навіть Гвінеї. До нас їдуть повчитися колеги з багатьох країн. Хіба це не визнання?! Можна тішитися й тому, що в нашій країні гомеопатія функціонує. І я, наприклад, будучи гомеопатом, стала заслуженим лікарем України. Що стосується нетрадиційності, то начебто б і так. Але я б краще сказала «терапія вибору».
— Може, нетрадиційність зводиться до того, що медицина лікує хворих, а гомеопати — конкретну людину?
— Так, у цьому особливість гомеопатії: ми лікуємо людину як ціле. І все-таки чому нетрадиційний? Мені, наприклад, це слово не подобається. Більше підходить «терапія вибору». Пацієнт обирає собі терапію.
— Пацієнт? А що ж лікар-гомеопат, адже він вирішує, яке лікування хворому призначити?
— Нашого головного принципу ми вже торкалися: подібне лікується подібним. Це шлях до вибору ліків. А фактично ми вкладаємося в філософію душі — це діалектика. Уважається, що принцип подібності — це метод пошуку ліків. Не головна філософська концепція, а метод пошуку ліків. Тепер я усвідомлюю: треба брати вище — це діалектика! У радянську епоху я пропонувала обговорити це питання не одному викладачеві вузівських кафедр марксистсько-ленінської філософії. Але жоден не погодився. Але ж діалектика — головне. І древні філософи, насамперед грецькі, вели мову саме про це. Якщо говорити, зокрема, про ту чи іншу хворобу, то в такому світлі це глибоке її розуміння. Візьмемо серцево-судинну дистонію: такий, з дозволу сказати, діагноз можна поставити мало не кожній дорослій людині. Але чим спричинено це явище? Адже, по суті, це навіть не діагноз. Тому що в більшості хвороб ідеться про якісь матеріальні речі. Скажімо, сечокам’яна хвороба жовчного міхура, варикоз вен. А що матеріального у вегето-судинній дистонії? За нею — гіпертонічна хвороба, джерелом якої може бути душевний стан людини.
— Чи є захворювання, які гомеопати, так би мовити, обходять?
— Нам заборонено, зокрема, займатися онкологічними недугами.
Водночас вважається, що гомеопатичне лікування ефективне насамперед для зцілення від алергійних, неврологічних захворювань, патології органів травлення, серцево-судинних, урологічних, гінекологічних, ендокринної систем, запальних процесів суглобів. У мене, приміром, був випадок, коли в шестирічного хлопчика після нашого лікування зникла грижа. Ще один цікавий епізод пов’язаний із вивихом плеча в жінки, яке постійно доводилося вправляти. Після курсу гомеопатичного лікування це минуло.
— Ви можете пояснити, за рахунок чого?
— Річ у тім, що гомеопатія має великий вплив на тканини. Призначаючи лікування, я враховувала цю обставину.
— А якщо брати пост-чорнобильські захворювання.
— Ми не дуже звертаємо на це увагу. Як і в будь-якому іншому випадку, дивимося, що це за людина, як і чим вона живе. Якщо, скажімо, це стосується захворювання суглоба — які в неї тканини. І з такої своєрідної «об’єктивки» робимо «вибір терапії».
— А як же принцип подібності?
— Ми йдемо по стопах учителя. Тоді таких явищ не було, і в описаних патогенезах немає вказівок, що причиною є радіація. Можливо, наступні покоління гомеопатів внесуть це. А потім, адже радіація вплинула на різних людей по-різному: когось відправила на інший світ, когось зробила хворими, а хтось живе без проблем.
— Тим часом досі чимало феноменів гомеопатії не знайшли пояснення з позицій сучасної науки. Як ви до цього ставитеся і що думаєте із цього приводу?
— Проблема в тім, що ми спілкуємося мовою макросвіту, а нам необхідна мова мікросвіту. Нею розмовляють, зокрема, фізики-теоретики. Відповідно до положення горезвісного марксизму, кількість переходить у якість.
Куди вона подінеться, скажіть, будь ласка? Не все, що ми бачимо в мікроскоп, є життям. Спілкуючись із фізиками, я переконувалася в їхньому розумінні, що в нашому підході до проблеми лікування є правда. Природна наукова правда. Просто цим ніхто не займається. Адже фізикам ніякого діла немає до медицини. А медики, на жаль, зовсім малограмотні фізики. Потрібні контакти, об’єднання зусиль. Відомий грузинський фізик Елевтер Андронікашвілі якось сказав мені: в житті бувають речі, які непоясненні. Ви допомагаєте людям — навіщо вам знати ці теорії. А наука вимагає, щоб ми пояснили все на науковому рівні. Я намагалася переглядати свою картотеку — приблизно 70—80 відсотків у нас хороші результати. Навіть у тих випадках, коли сумнівалася сама.
— Восени нинішнього року має відбутися черговий з’їзд гомеопатів України. У його програмі — й заходи із приводу вашого ювілею. Напевно, колеги чекають від вас напутнього слова. Що маєте намір їм сказати?
— У мене є лист, який я писала на першому курсі батькові про те, що я думаю про професію. Маю намір його прочитати на з’їзді. У ньому я веду мову про те, яким бачу лікаря-гомеопата, про те, що йому потрібно бути
чесним і старанним, допомагати людям і співчувати ім. Це те, що я вважала найголовнішим і що може сприяти в гомеопатичному лікуванні. Відтоді минуло 60 років, протягом яких я не тільки лікувала, а й писала книжки.
— Коли ви все це встигали?
— Це запитання, яке я ставлю й собі...
Розмовляв Віктор КОЛОМАК.
Київ.
Фото з архівуТетяни ПОПОВОЇ.
