30 серпня — День шахтаря
На Луганщині просять до завершення АТО припинити розмови на цю тему
Обласні урочистості з нагоди Дня шахтаря цьогоріч пройдуть у Лисичанську. Сюди приїдуть багато гостей, відбудуться різні заходи, але головна інтрига — гірникам обіцяють виплатити зарплату й, можливо, навіть частково погасять заборгованість. Проте свято виходить сумним.
Думаючи про економіку, забуваємо про людей
Останнім часом керівники області досить часто повторюють: раніше Луганщина була промисловим регіоном, а тепер — аграрним. На території, контрольованій українською владою, наприклад, залишилося лише 6 відсотків шахт від усієї вугільної галузі області. Усі потужні підприємства, що добувають «золотий» антрацит, зосереджені на південному сході регіону й перебувають під контролем «ЛНР». У нашій зоні залишилося два виробничі об’єднання — «Лисичанськвугілля» і «Первомайськвугілля», до того ж останнє в усіченому вигляді: із семи шахт на українському боці працюють лише чотири. І така само кількість у лисичанському регіоні. Ось ці вісім підприємств і представляють сьогодні вугільну промисловість підконтрольної Києву території. Хоча їх може стати ще менше.
Посилаючись на економічні труднощі в країні, галузеве міністерство вирішило законсервувати частину підприємств вугільної промисловості Донбасу як безперспективних. Конкретно йдеться про дві шахти в «Лисичанськвугіллі» — «Привольнянську» і «Новодружеську», а також про шахти «Золоте» і «Тошковська», що входять до структури ПАТ «Первомайськвугілля». Не при справах можуть залишитися понад три тисячі гірників. У підсумку виходить величезна армія людей без роботи та засобів до існування, мертві селища й міста, а також велика образа на український уряд. Для своїх населених пунктів ці шахти є бюджетоутворюючими, тому не можна виключати виникнення величезних соціальних конфліктів.
Є ще один момент. Ні Лисичанська, ні Новодружеська, ні Привольнянська громади не давали своєї згоди на реконструкцію шахт у вигляді сухої консервації. Не дала своє «добро» й обласна військово-цивільна адміністрація, доводячи: закривати шахти в період, коли гостро стоїть питання про енергетичну безпеку країни, — нерозумний крок. На окремих шахтах, наприклад, є перспективні ділянки, пласти вугілля на яких досягають двох і більше метрів. Їх не закривати треба, а, навпаки, розробляти. Фахівці підрахували: на консервацію всіх шахт заплановано 1,5 мільярда гривень, а для того, щоб запустити перспективні лави з потужними пластами, потрібно 950 мільйонів гривень, до того ж через два роки вони будуть прибутковими.
Окремі шахти розташовані в зоні розмежування. Соціальна обстановка в гірняцьких селищах складна, настрої людей різні. Не можна виключати, що після того, як закриється годувальниця-шахта, сепаратистські настрої посиляться і скривджені українською владою поповнять лави бойовиків. Крім того, без вугілля залишиться й пільгова категорія населення, що також підштовхне до соціального вибуху.
— Ми не згодні із закриттям шахт і наполягаємо на тому, щоб цього не сталося, — каже керівник департаменту економіки та енергозбереження ВЦА Олександр Ісаченко. — В уряді наші аргументи прийняли й пообіцяли цього року шахти не закривати.
Є перспектива — немає грошей
Запаси палива в «Лисичанськвугіллі» становлять 145 мільйонів тонн, і приблизно таку само кількість має «Первомайськвугілля». Глибина залягання вугілля десь у середньому 700 метрів. Варто зауважити, що «чорне золото», яке тут добувають, багато в чому поступається антрациту, грішить високою зольністю, але, однак, воно затребуване. Наприклад, нині розглядається проект переходу Сєверодонецької ТЕЦ на тверде паливо, і це буде лисичанське й первомайське вугілля. На найближчу перспективу ставиться питання про відновлення збагачувальної фабрики, що постраждала від бойових дій під час визволення Лисичанська. Сьогодні ні в «Лисичанськвугіллі», ні в «Первомайськвугіллі» збагачувальні фабрики не працюють, і підприємства змушені возити добуте паливо для збагачення за 150 кілометрів, маючи додаткові витрати 60 гривень на тонну.
Після збагачення паливо переважно йде на Вуглегірську ТЕЦ і ще низку об’єктів. Але частина його продовжує надходити на склади. У Лисичанську, наприклад, вугільні склади затарені всі так само, як і раніше. Причина в залізничному транспорті, що подається неритмічно, а ще у складнощах реалізації продукції. Вугілля Донбасу іноді розглядають із точки зору політики, і це заважає шахтарям нормально працювати.
А працювати треба, всупереч всім проблемам. Із січня цього року всі шахти області не одержали від уряду жодної копійки, тож про розвиток вугільних виробництв не йдеться. Тут хоча б заробити на оплату праці гірників.
Заборгованість у зарплаті на двох ПАТ загалом становить майже 120 мільйонів гривень. До Дня шахтарів зарплату традиційно виплатять, а, можливо, і частину боргів погасять, але фінансові питання все-таки залишаються. Нині в середньому на шахтах працює по одній лаві, хоча потрібно хоча б ще дві-три. Виходячи зі своїх можливостей, на ПАТ намагаються додатково запустити по одній лаві на об’єднання, але через брак коштів цей процес затягується. Гірники розраховують на державні замовлення і на те, що там усе-таки знайдуть можливість підтримати вугільну галузь.
Луганська область.
ФАКТ
За сім місяців в області добуто 563 тисячі тонн вугілля: в «Лисичанськвугіллі» — 354 тисячі тонн і 209 тисяч тонн — в Первомайську. Це лише від 50 до 85 відсотків від рівня минулого року.
